За обідом Марк випадково опинився поруч із Гінджестом.
— То що, — запитав той, — вас заарканили остаточно, га?
— Мабуть, так, — відказав Марк.
— Бо якщо ви все ж передумаєте, то я їду машиною і можу вас підкинути, — запропонував Гінджест.
— Ви ще не сказали, чому їдете, — ухилився від прямої відповіді Марк.
— Знаєте, тут уже що кому до вподоби. Якщо ви добре почуваєтеся в товаристві того італійського євнуха, божевільного священика і тієї дівки Гардкасл — ох і надавала б їй ляпасів бабуся, якби не зійшла завчасу в могилу, — то нема більше про що й говорити.
— Як на мене, то навряд чи можна судити про інститут із враження, яке складають окремі працівники. Це ж усе-таки не клуб.
— Судити, кажете? Наскільки пригадую, ніколи в житті собі такого не дозволяв, хіба на квіткових виставках. Це все питання смаку. Я приїхав, бо думав, що тут затівається щось пов’язане з наукою, а виявилося, що це більше схоже на політичну змову, тому я і їду додому, бо, знаєте, застарий вже для таких речей… зрештою, навіть якби мені закортіло побавитися у змовників, то з цими я все одно не став би зв’язуватися.
— Вам, наскільки я розумію, не до вподоби ідея соціального планування? Вона й справді не дуже в’яжеться з вашою роботою, але з науками на кшталт соціології…
— Наук на кшталт соціології не існує. І якби я побачив, що хімія має хоч якусь дотичність до таємної поліції, очолюваної сорокалітньою мегерою без корсета, і до плану, спрямованого на те, щоб забрати в кожного англійця чи ферму, чи крамницю, чи дітей, то я послав би ту хімію до бісової матері і знову зайнявся б садівництвом.
— Мені добре зрозумілі ваші почуття до пересічної, маленької людини, але якби ви займалися такими дослідженнями, як я, і бачили реальну картину…
— То мені теж закортіло б розбити ту картину на друзки і зліпити щось нове. Звісно. Так воно завжди й виходить: берешся начебто вивчати людей, а в результаті потрапляєш пальцем у небо. Людей не можна вивчати, їх можна хіба пізнавати — а це зовсім інше. Вивчаєте ото, вивчаєте, і потім вас так і підмиває довірити простолюду керувати державою або прищепити тому ж таки простолюду любов до класичної музики… словом, повна дурня та й годі. Щобільше, ви з великою охотою позбавили б отой простолюд всього, заради чого варто жити, і не тільки власне простолюд, а кожного, крім жменьки жалюгідних буквоїдів та писак…
— Біле! — почувся раптом із протилежного краю столу голос Феї, такий гучний, що проігнорувати його Гінджест не міг, хоч би й хотів. Старий аж побурячковів, а тоді повільно повернувся до неї.
— Ви справді їдете відразу після обіду? — крикнула Фея.
— Так, панно Гардкасл.
— Можете мене підвезти?
— З радістю, — відповів Гінджест, хоч його тон ясно свідчив про протилежне. — Якщо тільки нам по дорозі, — додав він за мить.
— А куди ви їдете?
— До Еджстоу.
— Через Бренсток?
— Ні, поверну на Поттерс-лейн відразу за маєтком лорда Голівуда.
— От лихо, мені це не підходить. Гаразд, доведеться тоді зачекати до ранку.
Потому Марк розговорився зі своїм сусідом зліва і знову зіткнувся з Білом-«Віхолою» щойно у вестибюлі після обіду Той був у плащі і вже взявся за клямку вхідних дверей, тож Маркові хоч-не-хоч довелося провести його до машини, яка стояла на всипаному гравієм подвір’ї.
— Послухайте моєї поради, Стадоку, — мовив він, — або, принаймні, добре її обміркуйте. Я сам у соціологію не вірю, але якщо ви залишитесь у Бректоні, вас чекає доволі-таки пристойна кар’єра. Перейшовши до HIKE, ви тільки зашкодите і собі… і, бачить Бог, іще багато кому.
— Мені здається, на все можуть бути принаймні два погляди, — зауважив Марк.
— Два погляди? Та їх, тих поглядів, можуть бути десятки — доки ви не дізнаєтесь відповідь. Тоді залишається тільки один. Але, зрештою, це не моя справа. На добраніч.
— На добраніч, — попрощався і Марк. Гінджест завів двигун, і машина рушила.
У повітрі повіяло холодом. Над верхівками дерев виблискував на тлі нічного неба Оріон; щоправда, Марк і гадки не мав, як називається те сузір’я, та й, чесно кажучи, не звернув на нього жодної уваги. Йти назад до будинку йому не хотілося. Звісно, там можна було скористатися нагодою та поговорити з цікавими і впливовими людьми, проте, якщо такої нагоди не випаде, він і далі тинятиметься по кімнаті, почуваючись зовсім чужим і не наважуючись пристати до якогось гурту. Крім того, день видався доволі напружений, і Марк стомився. Він подався уздовж фасаду і незабаром натрапив на якісь бічні двері, увійшов і, оминувши вестибюль, піднявся до себе нагору.