Якби таке питання було винесене на засідання ради коледжу років три тому, Марк Стадок цілком небезпідставно очікував би запеклої сутички між поборниками прогресу та загальної користі і сентиментальними прихильниками краси. Проте сьогодні, займаючи своє місце у видовженій горішній залі з вікнами, які виходили на південний бік двору леді Еліс, він нічого такого не чекав — адже знав уже, що справді важливі питання вирішуються не так.
«Прогресисти» гнули свою лінію з неабиякою майстерністю. Більшість членів ради ані гадки не мала про те, що на засіданні розглядатимуть питання про продаж лісу. Звісно, у порядку денному був пункт під номером 15 — «Продаж земель коледжу», та оскільки такі питання розглядалися майже на кожному засіданні, це не викликало особливого зацікавлення. З іншого боку, під номером 1 стояли «Питання, що стосуються Бреґдонського лісу», начебто ніяк не пов’язані з продажем. Ознайомити присутніх із цими питаннями взявся проректор Кері, який до того ж мав зачитати членам ради кілька листів. Перший лист надійшов від Товариства охорони пам’яток. Як на мене, його автори трохи промахнулися, поєднавши в одному листі відразу дві вимоги; з їхнього боку було б значно розсудливіше обмежитися простою констатацією того, що стіна навколо лісу знаходиться у достоту жалюгідному стані. Натомість вони відразу ж повели мову про те, що стіну потрібно негайно реставрувати, і навіть дозволили собі нагадати, що вже доносили це до відома коледжу раніше. Серед членів ради почалося глухе ремство, а коли насамкінець прозвучало припущення, що коледж міг би виявити трохи більше гостинності до відомих знавців старовини та археологів, які хотіли оглянути джерело, ремство стало відвертим. Мені не хотілося б звинувачувати проректора в навмисному перекручуванні змісту, проте Кері, читаючи листа, не мав, очевидно, жодного наміру приховувати чи принаймні якось згладжувати недоліки цього послання. Словом, коли проректор нарешті дочитав того злощасного листа і сів на своє місце, мало не кожного з присутніх вже аж розпирало від бажання довести всьому світові, що Бреґдонський ліс є приватною власністю Бректонського коледжу, і взагалі, краще б він, отой світ, пильнував своїх справ і не пхав носа до чужого проса. Тоді Кері знову підвівся, щоб зачитати ще одного листа — цього разу від спіритів, які хотіли отримати дозвіл на проведення досліджень у лісі, «де, кажуть, відбувалися різні дивні явища». Цей лист був безпосередньо пов’язаний із третім листом, якого Кері, з дозволу ректора, також зачитав присутнім; писали з кіностудії, де знали про прохання спіритів і хотіли зняти фільм — не про ті «дивні явища», а про те, як спірити їх шукатимуть. В результаті Кері було вповноважено написати на всі три листи короткі відмови.
Потому почувся новий голос — то звівся на ноги і заговорив лорд Фіверстоун. Він висловив цілковиту згоду з реакцією ради на згадані вище зухвалі листи, проте тут-таки зазначив, що стіна довкола лісу й справді знаходиться у вельми незадовільному стані. Чимало членів ради — втім, Стадок до них не належав, — одразу ж уявили собі, що ось зараз Фіверстоун поставить нарешті на місце «того Кері з його зграєю», і неабияк збадьорилися. Тієї ж миті зірвався на ноги і Джеймс Базбі, скарбник. Він повністю погодився з лордом Фіверстоуном, але додав, що відповідно до своїх повноважень радився нещодавно зі спеціалістами стосовно стану стіни, а тому має підстави стверджувати, що «незадовільний» — слово надто м’яке, і якось врятувати ситуацію можна хіба звівши довкола лісу нову стіну. Називати необхідну для цього суму йому страшенно не хотілося, і коли він нарешті здався, члени ради аж охнули, а лорд Фіверстоун холодно поцікавився: невже скарбник і справді пропонує коледжу піти на такі витрати? Базбі (кремезний колишній священик із кошлатою чорною бородою) трохи роздратовано відповів, що нічого він не пропонує, бо це питання можна розглядати тільки у тісному зв’язку з важливими міркуваннями стосовно фінансового становища коледжу, які він викладе пізніше. Після цих доволі лиховісних слів настала невелика пауза, а тоді до дискусії стали один по одному долучатися опоненти «прогресистів» — «чужаки» й «реакціонери». Багато хто з них ніяк не міг повірити, що будувати навколо лісу нову стіну — то єдиний вихід. «Прогресисти» дали їм поговорити хвилин десять. Потім знову в усіх присутніх почало складатися враження, наче лорд Фіверстоун ллє воду на млин противників прогресу, адже він запитав: невже керівництво коледжу бачить тільки два варіанти розвитку подій — будувати нову стіну або зробити Бреґдонський ліс відкритим для загалу? Лорд наполягав, що хоче почути чітку й однозначну відповідь, і декому з «чужаків» навіть здалося, що він надто вже напосівся на бідного скарбника. Той же нестерпно довго терся та м’явся і врешті-решт ледь чутним голосом зізнався, що й справді — суто теоретично — обмірковував деякі інші варіанти. Можна, приміром, обнести ліс колючим дротом… та далі все потонуло в обуреному гаморі, над яким підносився хіба голос старого каноніка Джуела: «Краще вже його вирубати!» Кінець кінцем питання відклали до наступного засідання ради.