Про що йшлося в наступному пункті порядку денного, мало хто зрозумів достеменно. Кері взявся зачитувати довжелезне листування між коледжем і університетським сенатом на предмет запропонованого приєднання HIKE до Еджстоуського університету. В обговоренні, яке розпочалося опісля, найчастіше звучало слово «обов’язок». «Наш коледж, — говорив Вотсон, — зобов’язався надавати новому інституту повну підтримку». «Ми, образно кажучи, зв’язали собі руки й ноги, — говорив Фіверстоун. — Університет отримав карт-бланш». Що насправді за всім цим крилося, ніхто з «чужаків» так і не зрозумів. Вони пам’ятали, що на попередньому засіданні запекло боролися проти HIKE та усього з ним пов’язаного, але зазнали поразки; проте що означала ця поразка, не збагнув тоді ніхто. Хоч Кері й давав на кожне запитання розлогу відповідь, щоразу це призводило лише до того, що його опоненти дедалі більше заплутувалися у непрохідних нетрях університетського статуту та ще заплутаніших хитросплетіннях відносин між коледжем і університетом.
Як наслідок, у присутніх склалося враження, що переїзд HIKE до Еджстоу — для їхнього коледжу тепер питання честі.
Обговорення затягувалося, і не один член ради вже подумував про те, що час і пообідати, та коли Кері перейшов до пункту 3, це викликало серед присутніх неабияке пожвавлення — адже то була «Постанова про виправлення недоліків в оплаті праці молодших наукових співробітників». Я не говоритиму тут про те, скільки отримували тоді молодші наукові співробітники Бректонського коледжу; зазначу тільки, що цього ледь вистачало на витрати, пов’язані з проживанням у коледжі — а це була обов’язкова умова. Стадок, який ще зовсім недавно й сам до них належав, дуже їм співчував і добре розумів, чому молоді науковці враз зосередилися і насторожилися. Якщо постанову затвердять, то це означатиме, що вони зможуть придбати собі новий костюм, принаймні раз на рік відпочити, їсти на обід м’ясо і купувати хоча б половину потрібних книг, а не п’яту частину. Коли скарбник підвівся, щоб відповісти Кері, до нього було прикуто чимало напружених поглядів. Базбі, звісно, сподівався, що ніхто не сумнівається: він і сам не в захваті від того, що в 1910 році, коли додавалися нові пункти до 18-го параграфу 17-ої статті Статуту, з молодшими працівниками повелися так негарно, і це становище, ясна річ, бажано було б виправити, та все ж, як скарбник, він зобов’язаний зазначити, що ось уже вдруге на цьому засіданні членам ради пропонують прийняти рішення, яке потягне за собою надзвичайно великі фінансові витрати, тож, як і раніше, йому залишається хіба сказати, що це питання можна розглядати тільки у контексті поточного фінансового становища коледжу, яке він має намір окреслити після перерви. Далі всі говорили і говорили, але ніхто так і не спромігся відповісти скарбникові, розгляд питання відклали, і коли чверть на другу члени коледжу висипали з зали для засідань у двір — не в одного вже розболілася голова й геть усім хотілося їсти і курити, — молодші співробітники лишень дійшли висновку, що нова стіна навколо лісу і підвищення їхньої платні — речі взаємовиключні. «Цілий ранок ми блукаємо тим клятим лісом», — сказав один із них. «Ага, — підтакнув інший, — ще й досі з нього не вибралися».
У такому настрої члени ради й повернулися за якийсь час назад до зали, щоб розглянути фінансові питання. В центрі уваги перебував тепер, звісно, скарбник Базбі. Надворі було тепло й сонячно, а в залі стояла важка задуха, яка вкупі з монотонним плином скарбникової мови поступово й непомітно немов гіпнотизувала присутніх; цьому, здавалося, сприяв навіть блиск його зубів, які на тлі густої чорної бороди видавалися просто-таки сліпуче білими. Працівники коледжів зазвичай не надто тямлять у грошових справах; якби вони справді зналися на фінансах, то ледве чи працювали б у коледжах. Тож напевне присутні зрозуміли тільки одне: становище не просто складне, а мало не катастрофічне. Наймолодші і найменш досвідчені перестали гадати, яке рішення прийме рада — звести нову стіну навколо лісу чи все ж підвищити їм платню; натомість вони злякалися, що невдовзі їхній коледж узагалі може закритися, бо ж, судячи зі слів скарбника, такої скрути він іще не переживав ніколи. Старшим, утім, вже не раз доводилося вислуховувати подібні речі, тож вони особливо й не переймалися, адже кожен новий скарбник мав за святий обов’язок чи не на кожному засіданні ради нарікати на надзвичайно складне фінансове становище. Я й на мить не дозволю собі припустити, що скарбник Бректонського коледжу згущував фарби. Дуже рідко великий заклад, безмежно відданий ідеалам науки, може похвалитися хоча б частковою відсутністю проблем із фінансами. Базбі викладав свої міркування просто бездоганно. Кожне його речення могло б послужити взірцем дохідливості, і якщо слухачам чи не всі окремо взяті твердження були набагато зрозумілішими, ніж загальна картина, то їм залишалося нарікати хіба на себе. Рада одностайно схвалила деякі дрібні поправки, запропоновані скарбником, а тоді члени у доволі стриманому гуморі вирушили пити чай. Стадок скористався нагодою, аби зателефонувати Джейн і сказати, що затримається на роботі і додому на обід не прийде.