Думки Скителі перейшли від нюансів мови та обличчя до нюансів розміщення. Купол оточували пагорби, покриті підталим снігом, який відбивав мокру блакить маленького синьо-білого сонця, що саме висіло в точці зеніту.
«Чому саме це місце?» — зацікавився Скителі. Бене Ґессерит рідко робили щось випадково. Візьмімо відкриту споруду купола: суворіший і обмеженіший простір міг би викликати в гільдієра напад клаустрофобії. Причиною таких психічних перепон було народження й життя в позапланетному відкритому просторі.
Хоча збудувати це спеціально для Едріка — усе одно, що ткнути кінчиком пальця в його слабкість.
«А що ж тут, — питав себе Скителі, — націлене в мене?»
— Ти нічого не хочеш сказати, Скителі? — зажадала Превелебна Матір.
— Хочете залучити мене до цього бою дурнів? — спитав Скителі. — Дуже добре. Ми маємо справу з потенційним месією. Не варто влаштовувати проти нього лобову атаку. Ставши мучеником, він переможе нас.
Усі глянули на нього.
— Гадаєш, що це єдина небезпека? — напосідалася Превелебна Матір, голосно сапаючи.
Скителі знизав плечима. Для цієї зустрічі він вибрав лагідне кругловиде обличчя з веселим виразом, розлізлі повні губи й тіло огрядного коротуна. Вивчаючи своїх компаньйонів-змовників, він вирішив, що зробив ідеальний вибір, — можливо, інстинктивно. Був людиною-хамелеоном, лицеплясом, і та подоба, якої він зараз прибрав, наче спонукала інших надміру легковажити ним.
— Ну? — натискала Превелебна Матір.
— Я насолоджуюся мовчанням, — промовив Скителі. — Краще залишити нашу прю безсловесною.
Превелебна Матір відступила, і Скителі відчув, що вона наново його переоцінює. Усі вони були витворами глибокого вишколу прана-бінду, здатними контролювати мускули та нерви так, як це мало кому під силу. Але Скителі, лицепляс, володів своїми м’язами й нервами з недосяжною для інших віртуозністю. Плюс особлива якість симпатіко, мімічна проникливість, з якою він міг імітувати психіку інших так само, як і їхній зовнішній вигляд.
Скителі, давши їй достатньо часу, щоб завершити переоцінку, сказав:
— Отрута!
Вимовив це слово з атональністю, яка мала показати — лише він розуміє його таємне значення.
Гільдієр здригнувся, і з блискучої кульки динаміка, що оберталася в кутку його акваріума, над самою Ірулан залунав його голос:
— Ми обговорюємо психічну, а не фізичну отруту.
Скителі засміявся. Сміх на мірабгаса розчавлював опонента, і лицепляс не збирався стримуватися.
Ірулан схвально всміхнулася, але в кутиках очей Превелебної Матері проглядався натяк на гнів.
— Припиніть! — прохрипіла Могіям.
Скителі замовк, але тепер він опинився в центрі уваги їх усіх: мовчазного, хоч і розлюченого Едріка, розгніваної Превелебної Матері та розвеселеної, проте й збентеженої Ірулан.
— Наш друг Едрік наче натякає, — сказав Скителі, — що пара бене-ґессеритських відьом, вишколена у всіх їхніх тонких штучках, не навчилася по-справжньому використовувати обман.
Могіям обернулася, щоб оглянути холодні пагорби рідного світу Бене Ґессерит. «Починає належно оцінювати речі», — здогадався Скителі. Це добре. Але Ірулан — інше питання.
— Ви один із нас чи ні, Скителі? — спитав Едрік, дивлячись крихітними очима гризуна.
— Не про мою вірність ідеться, — відповів Скителі, відтак зосередив увагу на Ірулан: — Ви, принцесо, питаєте себе, чи варто було долати всі ці парсеки й так сильно ризикувати?
Вона кивнула, погоджуючись.
— Невже ж для того, щоб перекинутися банальностями з людиноподібною рибою чи подискутувати з товстим тлейлаксанським лицеплясом?
Вона відступила від Едрікового акваріума й труснула головою, задихаючись від сильного запаху меланжу.
Едрік скористався цим моментом, щоб вкинути в рот меланжеву пігулку. Він їв прянощі, дихав ними і, без сумніву, пив їх, — зауважив про себе Скителі. Це зрозуміло, позаяк прянощі посилюють прозорливість Лоцмана, дають йому змогу кермувати гайлайнерами Гільдії, летячи крізь космос із надсвітловою швидкістю. Провидячи завдяки прянощам, Лоцман знаходить ту лінію майбуття корабля, яка вільна від небезпеки. Зараз Едрік занюхав іншу небезпеку, але навіть із пророчими милицями не може її розпізнати.