— Гідна відповідь,— сказав майор Кузнецов й, обнявши хлопця, поцілував його в чоло.
Комісар запропонував Арменові написати заяву для вступу до комсомолу.
— Так, пора,— підтримав його начальник штабу.
…Уже наступного дня Арменову заяву зачитали на комсомольських зборах.
— Ну, що ж, товариші,— сказав комсомольський секретар єфрейтор Петренко.— Зважаючи на те, що зараз війна…
— Та все зрозуміло,— нетерпеливо перебив його Бірогли.— Хоробрий хлопець, кмітливий боєць, хороший товариш… Батько його комісар і воює на фронті, а матір закатували есесівці в сорок третьому. Армен же…
— Та що тут довго говорити,— сказав Бойко.— Досить того, що хлопець добровільно пішов на фронт, хоча це й непросто було зробити, відомо ж…
— А те, що він «язика» привів…— додала Наталя.— Медаллю нагороджений.
— Так, рядовий Месропян заслуговує бути прийнятим до лав комсомолу,— підсумував Бойко.
Так Армен Багратович Месропян став комсомольцем.
— Вітаю тебе,— сказав Петренко, потиснувши йому руку.— Віднині ти не просто рядовий боєць.
— Дякую,— відповів Армен.— Служу Радянському Союзу!
Розділ п’ятий
Ще не зійшло сонце, ще слався над лісом важкий, мов повсть, сизий туман, коли черговий розбудив Армена:
— Негайно віднеси цей пакет командирові першого батальйону капітанові Бульбі. Обірвався з ним телефонний зв’язок… Ну, вперед!..
Армен швидко схопився на ноги, взяв автомат, заховав за пазуху пакет і вискочив з бліндажа. Чаланк помчав за ним.
— Чаланк-джан, ти не йди,— завертаючи собаку, сказав Армен.— Ану вертайся.
Чаланк уперше не хотів виконувати Арменів наказ — зупинився, безтурботно помахував хвостом. Хлопець погладив його по голові й лагідно став умовляти:
— Тобі не можна на передову. Ти лягай відпочивай, поки я повернуся, добре?
Чаланк неохоче ліг на траву, та, побачивши, що Армен пішов, знову побіг слідом за ним.
— Ох ти мій вірний, дорогий друже, не хочеш лишатися без мене? Але ж на передовій небезпечно, зоставайся, тут тебе нагодують.
Армен умовляв Чаланка, але той жалібно повискував, лащився і дивився на господаря такими очима, ніби хотів сказати: «Не треба мене переконувати, я тебе не залишу самого — куди ти, туди й я».
— Ну, що зробиш, коли ти такий упертюх! Ходімо разом.
Тихо навкруги. Час од часу небо на заході візьметься червоними відблисками, почується далекий гуркіт — і знову тиша. Після кожного такого спалаху, здавалося, вранішній туман ще дужче густішав.
Армен ішов підбігцем, Чаланк, нашорошивши вуха, не відставав, готовий упіймати будь-який незнайомий запах, найменший шурхіт…
І от тоді, коли вони вже мали виходити з лісу, коли Армен трохи вирвався вперед, він раптом помітив на узліссі кількох людей, почув голоси. Ще не встиг збагнути, що й до чого (в густому тумані люди скидалися на тіні), аж тут зненацька здригнулася земля, здавалося, ніби з глибини лісу виповз казковий семиголовий змій, вистромив з-поміж дерев свої голови й вивергає довжелезні язики полум’я. Вогняні кулі летіли з його пащек над траншеями першого батальйону в бік ворожих окопів.
Від того сліпучого полум’я й гуркоту в Армена підкосилися ноги, здавалося, під ним захиталася земля, і хлопець ницьма впав додолу, обхопивши руками голову. «Що ж це діється?» — злякано подумав він, і серце ще дужче закалатало у грудях.
Те жахіття повторилося ще тричі, потім затихло. Здалося, тиша тривала цілу вічність. У повітрі стояв ядучий сморід пороху, хмари диму та куряви осідали над лісом.
Коли дим і курява розвіялися, Армен уже не побачив тих людей, наче їх і не було, наче вони випарувалися або провалились крізь землю.
Армен поволі підвів голову, роззирнувся і тільки тепер помітив, що Чаланк теж щільно притисся до землі й злякано роздивляється по боках,— для бідної тварини то також була велика несподіванка.
Та ось трохи далі від того місця, де спалахнуло полум’я, знову з’явилися люди. Хлопець набрався духу, звівся на ноги й підійшов до них. Побачив знайомі обличчя — кілька днів тому він зустрічав цих людей у командира полку. Поки Армен думав, до кого звернутися, його впізнали:
— О, коли не помиляюся, це зв’язковий майора Кузнецова?
— Так точно, товаришу капітан,— зізнався хлопець.— Це було так несподівано… Дозвольте запитати, що це таке?..
— Гвардійський міномет.— Міномет?
— «Катюша» називається, чув про таку?
— А, «катюша», чув, товаришу капітан, але ніколи не бачив. Грізна зброя.
— Так, наші «катюші» доброго страху нагнали на фашистів. Там, де вони з’являються, перемога забезпечена.