Генерал міцно потис руки командирові полку, комісарові й начальнику штабу.
— Служу Радянському Союзу! — в один голос вигукнули офіцери.
— А тепер по машинах! — наказав генерал.— Вперед, на захід.
…Там, на заході, чекала своїх визволителів Варшава. Звільняти її від фашистського ярма поспішав і полк Кузнецова, в якому воював п’ятнадцятирічний названий син командира.
ЛЮБОВ У ВОГНІ
Повість
Частина перша
Дівчина з пісні
Стрілецький батальйон капітана Боброва зробив усе можливе, аби на своєму відрізку оборони зупинити ворожий наступ, однак безуспішно. Німецькі танки клином увірвалися на бойові позиції полку, рушили в глибину, і весь батальйон опинився під загрозою оточення. Від поразки врятувала ніч.
Батальйон стояв перед широкою та повноводою річкою, на обох берегах якої темніли густі переліски. Він уже був оточений з трьох боків — підковою, і ворог тільки чекав світанку, аби замкнути кільце.
Час од часу в небо злітали німецькі ракети, й тоді від яскравих спалахів бронзовіла поверхня річки.
Капітан Бобров дав наказ до другої години ночі збудувати з колод велетенський пліт, щоб можна було переправити на той берег поранених, реманент, важку зброю… А коні й люди, мовляв, дістануться на той бік і вплав.
— Але ж, товаришу капітан,— зауважив лейтенант Капустін.— Є ж солдати, які зовсім не вміють плавати.
— Про них хай подбають хлопці-розвідники. За всяку ціну нам треба скористатися темрявою. Єдиний рятунок батальйону в тихому, непомітному й швидкому форсуванні річки.
Старший сержант Хмельницький узяв із свого розвідувального відділення єфрейтора Олеся Пархоменка та рядового Аршавіра Мкртчяна, і втрьох вони з’явилися до начальника штабу батальйону.
— Товариші,— звернувся до них старший лейтенант Хлєбников.— Треба через річку перетягти канат. Завдання нелегке й небезпечне, але необхідне. З водою жарти погані. Ширина тут майже півтори сотні метрів, і товстий канат такої довжини навіть сухий заважить не менше чотирьох пудів, а мокрий набагато більше. З такою вагою впоратися на плаву непросто, тут потрібна не тільки сила, а й спритність, кмітливість…
Старший сержант запитально глянув на Аршавіра, потім на Олеся.
— Ну, що скажете?
— Ручаємося головою,— відповів за обох Олесь Пархоменко.— Дозвольте іти виконувати наказ.
— Чудово,— сказав начальник штабу.— Ідіть ось сюди, до беріз,— показав на карті.— Поки дійдете, вам і канат якраз принесуть.
Старший сержант Хмельницький рушив із своїми хлопцями на берег річки.
Над водою загусла така пітьма, що не видно було, в який бік тече річка.
— Глибоко, мабуть,— сказав Хмельницький.
— Так, це не струмок,— погодився Олесь, а його товариш Аршавір нараз ніби аж зрадів:
— О, то тут, мабуть, риби багато, га?
— Ну-ну, Мкртчян, не буди апетиту,— жартом перебив його старший сержант Хмельницький.— Знаєш, як я люблю кашу з рибою?
— Кашу? — здивувався Аршавір.— І не жаль тобі свіжу рибу псувати?
— Як це — псувати? Ти коли-небудь їв кашу з рибою чи так балакаєш?
— Не їв і не їстиму.
— А як же у вас, на Кавказі, готують рибу? — поцікавився старший сержант.
— Ну, як… Багато є способів — смажать, тушкують, варять, фарширують, парять на виноградній лозі, коли це ніжна форель… Ох, і кісточок не залишиш, така смакота. А риба з кашею — це щось таке, що хіба водою треба запивати, аби проковтнути.
— Риба ж любить воду,— пожартував Олесь.
— Так, але тільки в річці.
— Нічого, хай ось коли-небудь я почастую тебе, тоді побачиш,— сказав Хмельницький.— За вуха не відтягнеш. Ач який,— похитав головою,— каша йому без води не лізе. А ще солдат…
Почулися кроки. З темряви виринули два бійці, які принесли змотаний канат.
— Можете йти,— сказав Хмельницький.
Бійці розчинилися у пітьмі.
— Отже завдання зрозуміле? — перепитав у Олеся й Аршавіра командир відділення.
— Так.
— Тоді беремося до роботи. О другій ночі все мусить бути готове. Зараз маємо дванадцять годин тридцять хвилин.
— За півтори години впораємося,— впевнено сказав Аршавір.
— Ця береза якраз підходить нам,— Олесь носком чобота постукав по товстому стовбуру дерева, наче хотів переконатися, чи воно не впаде.— Аршавіре, ану дай-но мені кінець каната, я зараз гордіїв вузол зав’яжу.
— Дивися, щоб потім його не довелося рубати,— сказав Хмельницький.