— Давай, давай його сюди, того фашиста! — закричав Кунанбаєв, виходячи назустріч.— Зараз ми його судити будемо.
— У вогонь його, який там суд! — гукнув Таганашвілі.
— Повісити! — подав голос Поліщук.
Розгнівані солдати загули, зашуміли, але тут, впізнавши фельдфебеля Буша, втрутилася Галя:
— Не чіпайте його, це наш товариш!
— Так, Галя правду каже,— сказав Сидоренко.— Цей фельдфебель врятував оцих людей,— обернувшись, він показав на соснівчан.
— Діду, розкажіть і цим хлопцям, як воно було,— підохотив Олесь балакучого дідка, і той відразу, поки не передумали, виступив наперед:
— Еге, значить… дивлюся…
Коли він закінчив свою розповідь, Галя сказала:
— Більше того, секретні папери з сейфа полковника Вольфа також викрав товариш Буш.
— Так би й зразу сказали,— винувато буркнув Кунанбаєв.
— А то ведуть удвох попідруки, я думав, полонений,— виправдовувався й Таганашвілі.— Друзям ми завжди раді, чого ж.
Солдати притихли.
Незабаром під’їхав командир полку підполковник Пінчук, командир батальйону капітан Бобров, комісар Балашов і штабний перекладач.
Лейтенант Капустін доповів командирові полку, що бойове завдання виконано, потім, уже після команди «вільно», розповів детальніше, що за цей час відбулося в Соснівці.
Підполковник Пінчук підійшов до тіла замученої матері, яке вже накрили військовим плащ-наметом, зняв кашкет і схилив у мовчанні голову.
— Поховаємо неньку, як відважного воїна,— сказав він.— З усіма військовими почестями.
Потім офіцери та перекладач підійшли до людей, які були свідками фашистського злочину, розпитали й, нарешті, зупинилися біля пораненого німецького фельдфебеля.
Буш на знак поваги до воїнів з високими званнями вклонився.
— Отже, цей німець вас урятував? — спитав командир полку в селян.
— Так, так,— закивали головами люди.
— Це той самий фельдфебель Буш,— сказала Галя,— про якого я вже розповідала капітанові Боброву. Без нього я не передала б вам папери Вольфа.
— Ви його не карайте, товаришу командир,— улучивши слушну хвилину, знову виступив наперед балакучий дідок.— Якби він був фашист, то інша справа, еге, але ж він, виходить, товариш нам, еге, і як той казав…
— Добре-добре,— заспокоїв діда командир полку й обернувся до перекладача: — Запитай, чому він так вчинив. Яка причина?
Той запитав.
Фельдфебель Буш почав розповідати, а перекладач по деякій паузі перекладав:
— Він каже, що сам за професією муляр, тобто будівельник, і любить, певна річ, будувати, а не руйнувати. Усе своє свідоме життя ненавидів фашизм, випадково попав до штабу, де був за писаря. Каже, що він переконаний комуніст і ніколи не вбивав людей, а сьогодні був змушений стріляти у свого знавіснілого співвітчизника — хай буде проклята війна. Крім того, він викрав у Вольфа секретні папери, і, виявляється, він подав звістку про те, що гітлерівці хочуть знищити Соснівку.
— Велике спасибі, товаришу Буш,— сказав підполковник Пінчук і потис фельдфебелю руку. Потім звернувся до капітана Боброва: — Відправити до медсанбату, хай підлікується. Та не забудьте ж нагодувати товариша.
Підійшов лейтенант Капустін і доповів, що все готово для того, аби провести небіжчицю в останню путь.
Ховали матір на сільському цвинтарі поряд з іще свіжою могилою Аршавіра Мкртчяна. Багато людей прийшло попрощатися з жінкою великої і доброї душі: солдати, офіцери, односельці. Зібралася мало не вся Соснівка.
— Товариші,— звернувся до присутніх командир полку.— Сьогодні ми віддаємо в лоно землі людину героїчної долі. Гітлерівці вбили матір чесної, доброї родини, і ми поділяємо велику печаль її дітей, які борються в одних із нами лавах проти ненависних загарбників. Хай у цю тяжку хвилину їх підтримає віра в те, що фашистам ніколи не вдасться убити нашу матір-Вітчизну, не вдасться спалити наш спільний соціалістичний дім, як спалили вони хату Хмельницьких. Не плачте, діти великої матері. Ваша мати герой, а героїв ховають без сліз. Хай же пухом буде земля їй… А ми поклянемося біля цієї святої могили, що ворогам не минути нашої помсти.
Потім слово взяв Балашов.
— Подвиг матері ще й у тому,— сказав комісар,— що вона виростила достойних дітей, справжніх патріотів, мужніх захисників рідної землі. Раніше ми знали, що в нашому батальйоні воює відважний командир відділення розвідників старший сержант Олег Хмельницький, а тепер стало відомо, що і його рідна сестра Галя не стояла осторонь, боролася з ворогом… Щаслива мати, яка зростила таких дітей. Щаслива й тим, що назавжди залишиться в пам’яті й серцях чесних людей, кликатиме нас до бою, до розплати з фашистською нечистю. Прощавайте, наша дорога мамо…