Або, не міг заспокоїтись я, можна прийти й попросити в неї яку-небудь дрібничку. Скажімо, мило. Ні, заперечив я сам собі, тоді вона точно все зрозуміє. Краще не мило. Краще зубну щітку. Прийти до неї в капцях, з оголеним торсом, можна в окулярах, і суворо та небагатослівно попросити запасну щітку. Мовляв, свою забув у потязі — швидко збирався, допомагав жінкам, виносив на перон дітей, евакуював пенсіонерів. Щітка в неї, напевно, буде у ванній. І коли вона пройде туди у своєму діловому костюмі, можна прослизнути за нею, стати в неї за спиною, близько-близько, так щоби вона відчула запах мого дезодоранту й завмерла стривожено, усе розуміючи й передчуваючи. І тоді можна торкнутися її одягу, чуючи, як під ним здригається її чутливе тіло, і мовчки стягнути з неї піджак, і допомогти їй скинути спідницю так, щоби вона залишилася тільки в білій, як у школярки, сорочці й барвистій білизні, схилити її над рукомийником — блискучим, як рафінад, аби вона могла розгледіти в дзеркалі, як від радості та нетерпіння розгладжуються всі її зморшки, як розширюються зіниці й не вистачає повітря. І навіть капці можна при цьому не скидати.
Але й це ще не все, заводився я, це ще далеко не все! Можна прийти до неї з ноутом, мовляв, не можу налаштувати нет, який пароль, мовляв? Вона в цей час може валятися на своєму ліжку в діловому костюмі, змучена довгим робочим днем, очними ставками. Лежатиме на животі (вона, очевидно, любить спати на животі) і дивитиметься телевізор, бажано без звуку, щоби не відволікатись. Можна стати між нею та екраном і стримано-суворо запитати пароль. А вона може сказати: ти знаєш, я вже й сама його не пам'ятаю, давай сюди ноут, зараз налаштуємо. І поплескає долонею поруч із собою, мовляв, стрибай давай, зараз усе зробимо. І тоді потрібно спокійно (спокійно!) впасти поруч із нею. Головне — не забути скинути капці! А коли вона почне копатися в машині, можна взятися їй підказувати й ніби ненароком накрити її долоню своєю, і торкнутися її волосся, і подивитися — уважно й упевнено — в її широко розплющені очі. І ось коли вона все зрозуміє й відкладе набік мій недолугий ноут, мені й робити нічого не доведеться — вона сама стрибне на мене й почне скидати із себе піджак, і рвати блискавку на спідниці, і кусати моє загартоване тіло (якщо я буду без футболки) чи гризти від нетерпіння футболку (якщо я буду в ній). І все, що потрібно буде від мене, — лишатися мужнім і небагатослівним, суворим, але справедливим, витривалим, сильним і вдячним.
З цим я й заснув. Уві сні наді мною літали ластівки. Загрозливо робили наді мною кола. Але я не боявся.
Я й прокинувся цілком випадково, не так почувши, як відчувши її кроки. Спочатку внизу скрипнули двері, потім вона затупотіла витертими сходами, б'ючи долонею по перилах, завмираючи на поверхах, зазираючи вниз, перечікуючи й рушаючи далі. Вона підіймалася безкінечно довго, аж я встиг розігнати всіх ластівок, рвонув до ванної, намочив волосся, аби все було як слід, кинувся на сходи. Зіткнувся з нею лицем до лиця. Її помітно хитало. Вона тримала по пляшці шампанського в кожній руці. Піджак волочила за собою сходами, недбало підчепивши його правим мізинцем. Черевики її перемащені були піском і травою. Усмішка в неї була п'яна, виглядала вона чарівно.
— О, — здивувалась, — ти без капців?
— Неважливо, — заговорив я стримано й суворо. — Почув, що ти йдеш.
— Чекав на мене? — засміялась вона.
— Ключі хотів віддати, — говорив я далі, так само стримано й суворо.
— Вип'єш? — запропонувала Даша.
— Шампанське? — я вклав у питання максимум суворості. — Хіба за компанію.
Вона кинула на підлогу піджак, сіла на нього, запросивши й мене. На спідницю її не можна було дивитися без болю, так це було відверто. Я сів поруч, відчуваючи босими ногами холод нічної долівки. Потрібно було все-таки не одягати футболку, подумав, хай би розгледіла, хай би вона все розгледіла. Даша сама взялася відкорковувати шампанське, довго з ним боролась, бовтала пляшку, зубами гризла фольгу. Врешті пляшка вибухнула, Даша запищала, втім, швидко заспокоїлась, за знайомство, сказала й приклалася до вина. Шампанське залило її всю з головою, потекло з уст, кудись за комір білосніжної сорочки, Даша різко передала пляшку мені, почала розстібати ґудзики, витирати шкіру, я зовсім розгубився, дивлячись, як вона ніжно й старанно торкається свого тіла.