«Польська комашка, вона рухається по-комашиному в патріотичному пориві», — дефініював він бедрика, який завмер серед випарів газів, що підносилися навколо ліжка хворого.
Мій дорогий Вішнєвскі, де ти тепер? Де я? Де Джонатан? О, той, напевне, у своїй єврейській дільниці.
У крамничці по ру В’єй-дю-Тампль Джонатан продавав випатрану птицю. З балки над лядою звисали обскубані шиї гусок і качок. Курячі гузна недвозначно просилися до розсолу.
— Ти переймаєшся тим, що потиск Бебиної долоні, її прощальний поцілунок послабили твої почуття, що в ідеальний образ кохання закралося щось на кшталт розчарування? — Джонатан сперся на мосяжну касу. Вольфґанґ обривав свою сповідь, коли до крамниці заходили клієнти і вказували Джонатанові на курку чи гуску. Джонатан відчіпляв птаха з гачка, розкладав йому крила, скубав голубувату шкірку, нюшив, цмокав від задоволення, поклавши товар на вагу. Він загортав птаха у папір, вкидав до скреготливої каси гроші й прощався із клієнтами, розсипаючись у компліментах щодо їхньої розсудливості у виборі пташатини та його крамниці.
— Вольфґанже, торкання до Беби викликало у тебе бажання відсахнутися. У вашій культурі фізичний контакт, бодай лишень доторк, є чимось кари гідним. Не заперечуй, цивілізація Заходу започаткована стародавніми греками: Арістотелем, Платоном. Платон вигадав платонічне кохання, в свою чергу Арістотель у Нікомаховій етиці написав, що почуття дотику є для нас соромом, власне для вас, бо насправді кохання є об’явленням, ініціацією, революцією, але не соромом. Отож ти мусиш для власного ужитку переоцінити поняття цієї цивілізації, і або гріх, сором, розчарування, пізніше розпач від нереалізованого кохання, загубленого життя, або повнота пере-життя, а також мистецтво й Беба поза добром і злом. У тебе немає іншого виходу. У тому стані свідомості, в якому ти перебуваєш, з усім цивілізаційним тягарем ти не в стані віддатися виключно переживанню кохання. Цивілізація — белькотлива забріханість, кохання — мовчазна правда. Або ж ти знищиш своє кохання, намагаючись віднайти для нього місце у своєму цивілізованому світі лицемірства, або знищиш свою свідомість, щоб сприйняти почуття. Ти тільки-но торкнувся Беби, твого ідеалу, коханої, а вже відчув, що осквернив її цим світом. Звідси твоє прагнення покарати себе втечею, соромом.
— Себто Беба, і тільки Беба*, й мистецтво або спокійне існування.
— Беба перебуває поза укладом, попри те, що виступає у Метафізичному Кабаре. Її мистецтво руйнує естетичні канони цивілізації Заходу, але тривкішим виявиться Бебине мистецтво, а не мистецтво, визнане цією цивілізацією; цивілізація Заходу вже гине. Тобі немає чого втрачати. Цивілізація гине не через те, що гинуть люди, а тому, що гинуть їхні виправдання. Найкращим доказом цього є те, що ти приходиш до мене, побожного юдея, прохаючи витлумачити власні почуття й страхи.
— Я приходжу до тебе, бо ти мій приятель.
— Чудово. Як приятель я можу тобі порадити, аби ти поглянув на діймаючий тебе клопіт із певної віддалі. Дистанціюйся від нього настільки, аби зовсім перестати його бачити. Ідеальний припис для нерозв’язних проблем. Однак у твоєму випадку існує шанс, що ти порадиш собі із коханням до Беби. Натомість, мене непокоїть зосередження твоєї уваги на покійному сусіді Вішнєвскі. Не думай про померлих, дай спокій тим, що відійшли. Їм хотілося б, щоб ти згадував їхні обличчя, слова — завдяки твоїм спогадам вони можуть існувати знову. Вони без угаву шепочуть з-за савану смерті, приглушуючи спогадами твій власний внутрішній голос. Будь обережним, це можуть бути справжні дибуки, вампіри, які відбирають тобі життя, аби жити твоїм часом. Вони відбирають не для них створений час. Вони вже померли. Вони годуються часом, скупо покришеним на години і дні для нас, живих, вони, котрі перебувають у вічності.
Як бачиш, я люблю навідуватися до Кабаре, щоб побачити Бебу, огорнуту в полиняле боа. Пухнастий змій навколо її шиї нагадує мені про спокушення в раю. Змій намовляв Адама і Єву спуститися до його світу, світу проминання, часу, смерті. Змій скине шкуру, помолодшає, а ми… — Джонатан, поправивши ярмулку, штовхнув рукою звисаючі з-над голови трупики обскубаних птахів. — Сам бачиш.