Поїде до Джонатана.
— Лейла збожеволіла. — Він зіпреться руками на крамничну ляду. — Лікарня їй не допомогла. Шаленство.
Джонатан піднесе палець, і на тлі обпатраних курячих шибеників скаже:
— Шаленці Божі, якої ж ласки вони спізнали, з милості Божої їм відібрано розум, аби довше вони не мучились.
— Краще замкни крамницю і йдемо на пиво до Джо Ґолденберґа. — Жужу подивиться прохально на Джонатана. — Коли вже нарешті закінчиться той кошмар із Лейлою?
Джонатан розуміюче нічого не відповість.
— Жужу, кошмар і світ закінчаться в 2359, поглянь на годинник. — Лейла вийняла із торбинки побитий електронний годинник, зелені цифри якого показували 22.30 — бо більше немає на циферблаті.
__________
* Хто я? Еротичний знак запитання.
Я не знаю достоту навіть, де я живу. Що мені до того всього навколо? Скрегіт, вереск, понад якими виростає статуя Свободи — тутешня паризька на Лебединому острові посеред Сени, позеленіла від сподівань, чи та друга, нью-йоркська. Її встановили так високо, щоб ти не міг плюнути їй в обличчя. Статуя Свободи, символ вільного світу, тримає в лапі найбільший вібратор, яким роздрочує себе уся ця цивілізація. Бо людина мусить бути вільною, працюючою і культурною, віруючою або глибоко невіруючою. Яке мені до того діло? Культура від часів Французької революції, будь-яка культура є пропагандою. Ідеї, реклама, торгівля. У мене свіженький Дерріда! Розпродаж думок сезону для міжнародних кав’ярняних* ідіотів!!! Тільки у нас — відкритий розум після трепанації! Літературні ідеї, дешево! Після передплати нашої газети будеш, наче Ґомбрович із річною гарантією!
Або кіч, або смерть. Кіч є затишним куточком безпеки. Навколо кічу — жорстокість, страх — правдива картина, добрий вірш. Побачити реальність — це побачити жорстокість. Показати, що ти побачив, — це вже кіч, але хто я?
__________
* Паризькі бістро розквітають восени. Вони ваблять світлом, теплом, пахощами кави.
— Café crème, café noisette, un verre de pastis; мені каву і божоле. Чому ти нічого не кажеш, усе мовчиш і мовчиш, гаплячись у холонучу каву?
— Джонатане, — зойкнув Вольфґанґ, — що б тобі хотілося від мене почути? Крик не перекладається на жодну з мов.
— О, перепрошую. — Джонатан сховався за плахту «Le Monde».
Вольфґанґ довбався мокрою парасолею в купках недопалків на підлозі.
— Я зневірився. — Він простромив тліючий недопалок.
Джонатан, не виставляючи голови з-за газети, посміхнувся.
— Ти, католик, зневірився? Не жартуй, християнство сконструйоване таким чином, що завдяки Святій Трійці, навіть коли ти перестанеш вірити в Бога, ще залишаться Святий Дух і Христос. — Рука з-за газети потягнулася до горнятка.
— Розповідай далі, усю Біблію з додатками, у мене доволі часу.
— Бога називають Терплячим, але мені до тебе уривається терпець. — Джонатан шпурнув газету. — В чому справа? Я намагаюся допомогти тобі, а ти до мене з претензіями.
— У четвер у мене побачення з Бебою, вижебране телефонними дзвінками, квітами, листами. Вона хотіла місяць відпочити, перестала ходити до Кабаре, сидить, замкнувшись у своєму вистеленому оксамитами й світлинами помешканні. Мені видається, що вона там нявкає, дряпаючи оксамит, і стежить за мною із темряви котячими очима. Коти зупиняються на вулиці й дивляться на мене.
— Випадковість.
— Випадковостей* не існує. Ти знаєшся трохи на фізиці? Мій знайомий з Гайдельберґа, фізик елементарних часток, прислав мені формулу випадковості. Напевне йому дадуть Нобелівську премію. — Вольфґанґ вийняв із кишені штанів зім’ятий конверт. — Сьогодні я отримав від нього листа, випадковостей не існує. — Він розпрямив зіжмакані картки, списані формулами. — Ти відштовхуєшся від події, яка передувала так званій випадковості, назвемо її α1. Оскільки α1 передує α2, то:
α1 = 11+22+33+44+…+(n-1) 2+n2 = 
А отже, подію α2 треба диференціювати через час тривання того ж процесу за умов вакууму (припустивши, що гравітація G рівна четвертій силі паралельного прискорення, і беручи до уваги алгебричну ферментацію секунди)
Отримуємо логарифм:
— Розумієш, випадковостей немає, коти на мене дивляться, я зневірився. Дзвони й дзвіночки більше не поганятимуть моєї душі.
— Слухай. — Джонатан поклав картку з формулами на стос газет. — Світ створений так, що жодна цеглина, жодна галактика чи формула не можуть змусити тебе увірувати, і тут ти маєш рацію, бо в цьому немає випадковості, радше свобода. Стоп, — зупинився Джонатан. — Ти поет, а не філософ, отож скажу інакше; немає науки про красу, бо про красу можна тільки здогадуватися, а дати їй визначення неможливо. Те саме із вірою, яка є нашим чи Його власним здогадуванням про Бога, і ніяка формула не зможе ані підтвердити цієї здогадки, ані спростувати її. Я сподівався, що кохання до Беби позбавить тебе ілюзій, що ти побачиш, як насправді сконструйований світ. Проте ілюзією виявилася твоя віра, а тому я боюся, що ілюзією виявиться і твоє кохання.