Выбрать главу

Вольфґанґ елегантно схрестив виделку й ножа.

— Я не плююся, — промовив він гідно.

— Плюєшся, плюєшся. — Жужу заплатив за рахунком кельнерові в колоніальному шоломі. — Я тебе бачив учора в барі навпроти Кабаре, ти плюнув у каву милій панночці.

— Я не плював, — боронився Вольфґанґ. — Я здавав слину на аналіз моїй сестрі. Вона лікар, приїхала вчора з Бонна на кілька днів. Сестра переконана, що у мене родинна схильність до діабету Тож наказала мені сплюнути до гіркої кави, попиваючи яку, органолептичним шляхом проаналізувала вміст глюкози у моїй слині.

— Мгм… — Жужу торував собі шлях у напрямку дверей, заблокованих юрмою прибулих гостей. — Гарненька у тебе сестра, мені б хотілося її намалювати.

Начерк портрета Гедвіги Сансауер фон Сперма* на тлі тла.

__________

* — Ти не вніс до нашого зв’язку нічого, крім сперми! — Лейла пакувала валізку Жужу. — Найменшого почуття вдячності після стількох років. — Вона впустила на підлогу коробку з фарбами. — Забирайся. — Лейла скинула зі стіни картину.

Жужу спробував її заспокоїти.

— Не чіпай мене! — Вона вирвалася з його обіймів. — Ти завжди ставився до мене, як до собаки, і зараз хочеш мене як суку попестити, може, й кохатися зі мною, га?! Іди, кохайся з іншим псом, ти збоченець, ти содоміт! — Вона хряснула тарілкою об грубку. — З тією сукою німецькою, котру ти малював! — Політ другої тарілки закінчився на дверях, осипаючи їх кольоровими скельцями.

Жужу, тягнучи за собою валізку і теку з малюнками, поволі спускався дедалі нижче: третій, другий поверх, партер, вулиця, пивниця, Метафізичне Кабаре по вулиці Шабане, номер 9.

Він підійшов до Вольфґанґового столика.

— Ходжу тим світом, як на власному похороні. Подивися, що вона зі мною зробила. — Він показав обв’язану мотузкою валізу. — Це за твою сестру, за те, що я намалював її портрет.

— Будьмо точними: за те, що ти безсоромно домагався Гедвіґи.

— Наступний ревнивець. — Жужу впав у крісло. — Любов сліпа, тому вимагає обмацувань.

Досі закритий газетою читач «Le Monde» вихилився з-за плахти паперу.

— Мене звуть Джонатан. — Він відклав газету і подав маляреві руку.

Жужу подивився сумними італійськими очима на Вольфґанґа, відтак на ярмулку, що увінчувала Джонатанову голову. — Наступний Бебин залицяльник? Дівчині не щастить. Мало того, що красунчик тільки з одним сцялом, та й те обрізане.

Джонатан перепрошуюче всміхнувся.

— Що за брак діалектичного мислення? Саме через нестачу чогось народжується надмір.

Світло пригасло, огрядна співачка-італійка пристрасно вишіптувала арію.

— Повертаючись до нашої розмови. — Вольфґанґ вийняв із кишені зошит. — Джонатане, ти правий, краса, добро, правда нехай собі існують, але я вважаю, що поезія краща від Бога.

— Що ж, маєш уже Бога, поезію, додай ще щось третє, скажімо Бебу Мазеппо, і матимеш догматичну Святу Трійцю, ти, добрий християнине. Пийте вино моє. — Джонатан священнодіяв, наповнюючи келихи. — Я ставлю.

— Не вмішуйте мене у свої релігії. — Жужу присунув крісло спинкою до столика, аби мати змогу спостерігати за сценою. — Я поганин. — Він узяв зі стлоика келих, наповнений червоним вином. — Я народився на Сицилії, живу в Римі, я поганський митець, мене захоплюють всі і вся.

— Рим занепав, — спокійно нагадав Вольфґанґ.

— Занепав, але не був знищений. Через нього пройшли орди германських вандалів, відтоді Рим руйнується, але він ще не загинув. Він і далі нівечиться в душах римлян, таких як я. — Тендітний профіль Жужу став майже античним, але злостива посмішка його прегарних вуст швидко затерла враження спокою, застиглого на старовинних скульптурах.

— Може, ти й правий, але інакше, аніж думаєш. — Вольфґанґ говорив радше із Джонатаном, бо до Жужу вже не долинало нічого, окрім хтивих помуркувань щедро декольтованої співачки. — Коли хто любить усе: і воду, і shit, і має хіть до гарненьких дівчат і хлопців, — це не поганство, а звичайне лайдакування, відоме усім релігіям. У наші дні бути поганином означає не вірити ні у що, сумніватися навіть у ніщоті. Обгородитися іконами, індуськими вівтариками, виконувати приписи Нью Ейдж — усе це форми віри. Справжнім поганином був Пілат, римський намісник, котрий питав, що є правда. Найкраще питання в історії людства. Грецьке, раціональне запитання, поставлене навіженому Месії.