Одначе оскільки ці філософи шукають начала і причини лише такої сутності, вони сягають не далі того, щоб говорити лише про виникнення, загибель та рух. Ті ж, хто розглядають суще в цілому [25], а серед нього, крім чуттєвих речей, вбачають також те, що не сприймається чуттями, вочевидь займаються дослідженням обох цих родів, а тому варто, мабуть, було б зупинитися на них і розібрати, що ними сказано справедливо, а що несправедливо стосовно предмета нашого розгляду.
Що ж стосується так званих піфагорійців, то вони тлумачать начала й елементи ще дивніше, ніж натурфілософи. Це пов’язано з тим, що вони виводять їх не з чуттєвих речей, бо математичні характеристики речей позбавлені руху, окрім тих, що пов’язані із вченням про небесні світила. Одначе все, про що вони говорять і що вивчають, стосується природи. Справді, вони описують виникнення неба [990а] [1] й спостерігають за тим, що відбувається з його частинами, станами та діями. При цьому вони застосовують свої начала й причини, ніби погоджуючись з іншими, хто говорить про природу, що суще — це лише те, що сприймається чуттями, й охоплюється так [5] званим небом. Проте, як ми говорили, покладені ними причини й начала придатні радше для того, щоб піднятися до того, що є вищим за світ чуттєвих речей, ніж для дослідження природи. Одначе в який спосіб виникає рух, якщо в основі лежать лише межа і безмежне та парне і непарне, [10] або як без руху та зміни можливе виникнення і знищення, або як можливий рух тіл у небі, про це вони нічого не кажуть.
Далі, якщо погодитися з ними, що просторова величина виникає із цих начал, або якби це було доведено, лишається питання, яким чином одні тіла є легкими, а інші мають вагу. У своїх засадничих [15] та інших твердженнях вони говорять про математичні тіла анітрохи не більше, ніж про чуттєві. Тому вони анічогісінько не сказали про вогонь, землю чи інші такі тіла, оскільки про чуттєве, гадаю, вони не мали сказати нічого особливого.
Врешті, як слід розуміти, що властивості числа і саме число є причинами того, що споконвічно відбувалося й відбувається зараз на небі, тоді як немає ніякого іншого числа, окрім числа, з якого утворився світ? Адже коли вони проголошують якусь частину відповідною, скажімо, «думці» або «вдалому випадку», а трохи вище чи нижче розташовують «несправедливість», «роз’єднання» або «змішання», і при цьому наполягають на тому, що [25] кожне з них є певним числом, і виявляється, що цьому місцю відповідає вже багато зведених разом величин, а тому їхні властивості мають відповідати кожному окремому місцю. Отож, якщо це так, то чи є число, яке обіймає небо, тим самим числом, стосовно якого слід прийняти, що воно є кожна з цих речей, чи якимось іншим, відмінним від нього? Платон говорить, що воно є іншим, одначе і він вважає ці речі та їхні причини числами, але причинами, на його думку, є інтелігібельні числа/що мисляться, тоді як інші числа є чуттєвими.
Залишимо наразі піфагорійців, яких ми вже достатньо розглянули, [990b] [1] і перейдімо до тих, хто покладає ідеї як причини й прагне насамперед пізнати причини речей навколо нас. Ці філософи додали до перерахованих причин інші, рівні їм за числом, що виглядає так, ніби хтось хотів полічити меншу кількість речей і гадав, що не впорається, а натомість порахує, збільшивши їхню кількість. Адже ідей у них майже стільки, або не [5] менше, ніж тих речей, від яких вони, шукаючи їхні причини, дійшли до ідей. Бо для кожної речі вони постулюють щось однойменне, а також, окрім сутностей усього іншого, єдине, що обіймає множину, причому як стосовно навколишніх речей, так і стосовно вічних.
Окрім того, із тих способів, якими ми доводимо, що існують ідеї, жоден не здається переконливим. [10] Адже із деяких не випливає з необхідністю умовивід, з інших випливають ідеї речей, яких, ми вважаємо, не має бути. Згідно з доказами від наявності знань виходить, що існують ідеї всього, про що є знання; згідно з тим, що існує єдине в множинному, виходить, що також існують ідеї заперечень; а згідно з тим, що можна мислити щось зникле — що також існують ідеї зниклих речей [15] (адже ми маємо про них уявлення). Далі, точніші аргументи або допускають ідеї відношень, що, на нашу думку, не існують як рід сам по собі, або вводять третю людину.
Взагалі твердження про види руйнують те, існування чого ті, хто проголошують види, воліють більше, ніж існування ідей. Адже в такому випадку [20] спершу існує не двійка, а число, і відносне передує сущому самому по собі. І так у всьому іншому ті, хто тримаються вчення про ідеї, увійшли в суперечність з його началами.