Звичайно, це не повний список термінів Арістотеля, але достатній для того, щоб окреслити свою перекладацьку стратегію, а також перекинути місток до вживаної у західних мовах термінології.
Окремо кілька зауважень варто додати стосовно книги V (і з ними доречно ознайомитися, насамперед читаючи її), в якій Арістотель намагається дати визначення цілому списку понять. Проте часто він аналізує не тільки, а інколи навіть не стільки філософські поняття, скільки слова, що вживаються в філософській мові, причому намагаючись охопити всі їхні значення, далеко не всі з яких мають дотичність до філософії. Інколи складності перекладу пов’язані з суто лінгвістичними обставинами, що не мають істотного філософського значення.
Наприклад, розділі V.16 присвячений визначенню поняття teleion, хоча насправді йдеться про два цілком різних поняття, як це очевидно з прикладів Арістотеля, — досконалий (в сенсі якості) та закінчений (в часовому сенсі). Тобто маємо суто лінгвістичний феномен багатозначності (власне двозначності — близької до омонімії). За одним заходом у цьому ж розділі (у поясненні основного поняття) з’являються ще два двозначних терміни: aretē — з одного боку, позитивна якість, навіть найвищий ступінь позитивної якості, з іншого боку — мистецтво, майстерність (є ще і третє значення — моральна чеснота, але воно не використовується в цьому контексті); telos — що означає одночасно мету і кінець. Інакше кажучи, Арістотель намагається визначати двозначне поняття за допомогою двозначних понять. Фактично в цьому розділі філософські складності визначення обумовлені суто явищем лінгвістичної полісемії. З іншого боку, можна сказати, що саме Арістотель вперше вводить у філософію метод аналізу мовних значень, виявляючи суто лінгвістичне підґрунтя (принаймні деяких) філософських складностей і постаючи, таким чином, прабатьком аналітичної філософії.
Аналогічна ситуація в розділі V.18, де визначається вираз kath'o, який з одного боку означає (і найчастіше вживається Арістотелем у значенні) «через (щось)», «відповідно до», «згідно з», а з іншого боку, має суто просторове значення прислівника «в», «на» (як це і видно в наведеному Арістотелем прикладі, коли йдеться про появу чогось «на поверхні»). І тільки узагальнена форма прикладів, що наводяться, надає ситуації з цим виразом вигляд філософського терміна, хоч насправді йдеться знову ж таки про суто лінгвістичну полісемію.
У деяких випадках певні слова збережені без перекладу, зокрема в розділах 20, 21, 23, 24, оскільки шукати відповідники, які б охоплювали всі значення грецьких слів, є штучною і непотрібною справою, оскільки йдеться не про необхідність об’єднати різні значення терміна, а знову ж таки випадкову лінгвістичну полісемію.
У розділі 20 також ситуація двозначності. Тут дається визначення терміна hexis, що натомість має два зовсім різних значення («володіння» і «стан», під чим у цьому випадку мається на увазі «розташування»), тобто фактично це два різних терміни.
Така сама ситуація в розділі 21, присвяченому аналізу поняття pathos, що також має два різних значення: з одного боку, філософське — «стан», «прояв», «властивість», з іншого боку, зовсім нефілософське й нетермінологічне — «біда», «нещастя». (А перше значення цього слова, від якого, імовірно, й походять ці два вже доволі різних значення — «подія».)
Так само суто лінгвістичний характер мають роз’яснення Арістотеля у розділі 22, де вживання заперечного префікса «а-» прирівнюється до поняття «позбавлення». Те саме стосується розділів 23 та 24, де дається визначення слову ekhein та виразу ek tinos, що є вельми багатозначними і в різних значеннях перекладаються по-різному (і немає сенсу напружувати мову, як це роблять більшість перекладачів різними мовами, і перекладати одним словом там, де можна перекласти різними, оскільки ніяких філософських втрат це за собою не тягне).
Олександр Юдін
Книга І (Α)