28. Тоді старець і каже: — А що, коли покладемось на боже провидіння? Хай воно вирішить, хто з нас правий. Є тут відомий єгипетський пророк Затхлас[69]. Він домовився зі мною за високу винагороду викликати на мить з того світу душу покійного й повернути життя тілу, яке перебуває вже за порогом смерті. — З такими словами він виводить на середину якогось чоловіка в льняному одязі й сандаліях з пальмового листя, з виголеною головою. Довго цілуючи його руки й обіймаючи коліна, старець благає: — Змилуйся, божий слуго, змилуйся заради небесних зірок, заради підземних богів, заради природних стихій, нічного безгоміння, коптійських священних місць[70], нільської повені, Мемфіських таємниць[71] та фароських калатал[72]. Дозволь мертвому на хвилину побачити сонячне сяйво і в навічно заплющені повіки влий частинку світла. Бо ж ми не ремствуємо і не відмовляємо землі небіжчикові, що йому законно належить, просим лише про тимчасове повернення його до життя, щоб мати можливість насолодитися помстою.
Пророк, зворушений благанням, кладе померлому на вуста якусь травнику, а іншу-на груди. Потім, повернувшись на схід, починає проказувати тиху молитву до всемогутнього Сонця, яке піднімалось над обрієм. Це видовище, сповнене глибокої врочистості й поваги, тримало у напруженні присутніх, підготовляло їх до неймовірного чуда.
29. Я втискуюсь у юрбу і біля самих похоронних носилок з високого каменя стежу з цікавістю за подіями. Дивлюсь і очам не вірю: груди померлого починають підніматися, у венах пульсує кров, тіло сповнюється духом, і ось він встає й проказує: — Навіщо, питаю я вас, мене, який вже скуштував летейської води[73], вже плив по стіксійському озері[74], ви повертаєте до життя на скороминущу мить? Перестань, благаю, перестань це чинити і дозволь мені вернутись до мого спокою. — Кожний виразно чув його слова. Але пророк з іще більшим завзяттям, настоював: — Вияви перед народом таємницю смерті своєї, розкажи все докладно. Невже ти не здаєш, що своїми закляттями я можу викликати Фурій[75] і твоє знесилене тіло піддати мукам? — Той, що лежав на похоронних ношах, слухається і зі стогоном свідчить таке: — Звело мене зі світу підступне чаклунство молодої дружини. Чаша із смертоносним напоєм позбавила мене життя, а подружнє ліжко, ще тепле, довелося залишити перелюбникові.
А мерзенна жінка, вкрай знахабнівши, по-блюзнірському відкидає обвинувачення чоловіка і вступає з ним у суперечку. Юрба загомоніла, думки людей розділилися: одні вимагали, щоб негідницю в ту ж мить живцем закопати в землю, інші вважали, що мрець просто базікає і йому не можна вірити.
30. Та з наступними словами померлого сумніви розвіялись. Він знову тяжко застогнав і мовив так: — Дам, дам вам незаперечні докази своєї правоти, розкрию те, чого ніхто більше не знає. — І, показуючи на мене пальцем, вів далі: — Коли оцей дуже чуйний сторож вартував коло мого тіла, старі чарівниці, які чигали на мої тлінні останки, не раз обертались у різні істоти, але даремно. Коли. вони побачили, що їм не обманути його ніяк, огорнули його мороком і нагнали на нього глибокий сон. Далі вони взялися за мене: не переставали називати по імені, аж застиглі суглоби й похололі члени спроквола почали підкорятися дії магічного мистецтва. Тоді оцей чоловік, насправді живий, але охоплений мертвим сном, нічого не підозрюючи, встає, зачувши моє ім'я (він-бо мій тезко), самохіть підступає, немов безтілесна тінь, до дверей кімнати. Хоч двері й були старанно зачинені, проте відьмам через отвір якось вдалося спочатку відрізати йому ніс, потім обидва вуха. Таким чином, він замість мене зазнав каліцтва. Щоб замести сліди свого злодіяння, вони приклеюють йому на місце відрізаних вух вуха з воску, цілком схожі на справжні, і старанно підробляють ніс. І ось він перед вами, оцей нещасний, який одержав винагороду не за те що вартував, а за те, що спотворили йому лице.
Стривожений цими словами, починаю обмацувати своє обличчя. Хапаюсь за ніс — він залишається у мене в долоні, тягну за вуха — вони відриваються. Присутні почали тикати пальцями на мене й хитати головами, а потім як не зарегочуть! А я, облившись холодним потом, шмигнув поміж ноги зібраної юрби і дав драла. Ганебно покалічений і висміяний, я не міг уже вертатись до рідних місць. Шрами від відрізаних вух я прикрив волоссям, що звисало з обох боків голови, а ганебний брак носа для пристойності заліпив полотняним пластиром, який щільно притискаю до лиця.
71
72
73
75