Метаморфози, або Золотий осел

_{(«Євгеній Онегін», глава восьма, 1)}

_{Роком пізніше була видана «Душенька» І. Богдановича, віршована переробка казки про Амура і Псіхею. Другий переклад «Метаморфоз» пера М. Соколова побачив світ у 1895 р. в Петербурзі. А третій, найкращий, належить поетові М. Кузьміну (перше видання в 1929 р.). Крім того, окремими виданнями перекладалась новела про кохання Амура і Псіхеї (один з кращих перекладів Ф. Миловидова, 1913 р.).}

_{Українською мовою «Метаморфози» досі не були відтворені повністю. Новелу про кохання Амура і Псіхеї переклав невтомний Іван Франко.}

_{Йосип КОБІВ}

МЕТАМОРФОЗИ в одинадцяти книгах

КНИГА ПЕРША

1. Отож я оповім тобі на мілетський лад[2] різні небилиці й натішу ласкавий твій слух приємною балачкою, якщо зволиш прочитати оцей єгипетський папірус, списаний вістрям нільського очерету[3]. Вволю надивуєшся: як міняється людська доля, як люди перетворюються на інших істот і знову стають собою. Але почну. А втім, хто ж оповідач — запитаєш? Послухай в кількох словах.

Рід мій — старовинний. Колиска його — Аттічний Гіметт, Ефірейський перешийок і Спартанський Тенар[4], землі благодатні, увіковічені талановитішими, аніж оця моя, книгами. Тут ще хлопчиною я опанував аттічну говірку. Згодом подався до столиці Лацію[5], де самотужки, добре попотівши, вивчив мову цієї країни[6]. Ось чому заздалегідь прошу в тебе, читачу, вибачення, якщо в моєму невибагливому стилі неприємно вразить твоє вухо якийсь чужоземний або просторічний вислів. Річ у тім, що така різноманітність мови відповідає духу раптових перетворень, що складають зміст нашої книги. Починаємо оповідь. Будь уважним, читачу, розважишся.

2. Одного разу я вибрався в ділову подорож у Фессалію[7], батьківщину моєї матері, яка пишається походженням від славетного Плутарха[8] та його, племінника, філософа Секста[9]. Як тільки на моєму сніжно-білому конику місцевої породи я подолав гірські хребти, трясовини в долинах, росисті луки й зорані поля, то сам забажав відпочити і розім'яти ходою ноги, бо набридло мені довге перебування в сідлі, та й кінь уже геть-чисто вибився із сил. Зіскакую на землю, старанно витираю листям піт з коня, гладжу його по вухах, розгнуздую, пускаю ступою, щоб він, як вимагає природа, приніс полегшу своєму шлунку. У той час як він, схиливши голову вбік, скубав собі вранці травичку на лузі, по якому ми їхали, я наздоганяю двох подорожніх, що йшли передо мною на невеликій відстані. Прислухаюсь, про що вони жваво розмовляють, і чую, як один із них, розсміявшись, каже: — Облиш свої теревені, безглузді і пусті! — Почувши таке, я, ласий на всілякі новини, кажу: — Ні, що ви! Нехай веде далі!

Дозвольте й мені взяти участь у вашій розмові: я охоче Послухаю, не тому, що я надто цікавий, а тому, що кортить мені знати, якщо не все, то принаймні якнайбільше. До того ж за цікавою і приємною бесідою легше подолаємо цей пагорб.

3. Той, хто почав, пояснює: — Далебі, молоти таке — все одно, що запевняти, нібито чаклунським замовлянням можна повернути назад течію швидкоплинних річок, втихомирити неспокійне море, знешкодити силу вітрів, зупинити в бігу сонце, а місяць змусити пінитися, зірвати з неба зірки і встановити вічну ніч за рахунок дня та інші подібні нісенітниці.

Тут я вже сміливіше: — Будь добрий, — кажу до одного, — продовжуй свою оповідь, якщо тобі не важко і не набридло. — А звертаючись до другого, зауважую: — Ти вуха затулив і в своїй упертості наперед відкидаєш усе, що може бути очевидною правдою. Зрозумій же, що люди інколи помилково вважають за вигадку те, чого ніколи не чули, або те, до чого не звикли їхні очі, або ж, нарешті, те, чого не розуміють. Одначе, якщо задуматись, то виявиться, що це не лише легко можна зрозуміти, а й здійснити.

4. Якось увечері, коли я наввипередки з товаришами уминав сирники і намагався проковтнути трохи більший кусок, раптом заліпило мені горло, аж дух заперло, та так, що я ледь дуба не дав. А нещодавно в Афінах, перед Строкатим портиком[10], я на власні очі бачив, як один мандрівний штукар ковтав вістрям униз прегострий меч. Потім він за мізерну плату встромив собі глибоко в нутрощі смертоносним кінцем мисливський спис. І ось неймовірна річ: на залізом окуте ратище, ту його частину, яка стирчала з горла біля потилиці, скочив хлопчина з гарненьким личком і ну підніматись угору, та так при тому вигинався, немовби не мав ні кісток, ні мускулів. Глядачі аж роти з подиву пороззявляли. Складалось враження, неначе по вузлуватій, палиці з напівобрубаними сучками, яку носить бог лікарів Ескулап[11], в'ється слизькими звивами якась незвичайна змія. Ну, я вже замовкну, а ти, товаришу, будь ласка, повтори свою розповідь. Я тобі один за двох: повірю — за себе і цього недовірка, та й в найближчому заїзді почастую тебе обідом. У такій винагороді не сумнівайся!

2

В античні часи широкою популярністю користувались «Мілетські оповідання» Арістіда Мілетського (II ст. до н. є.), які являли собою збірник новел любовного і пригодницького вмісту — прототип теперішніх новел.

3

Загострена очеретяна паличка служила стародавнім грекам і римлянам за перо.

4

Гіметт — гірський кряж в Аттіці на південний схід від Афін, який славився незрівнянним медом і покладами цінного мармуру.

Ефірейський перешийок — тобто Корінфський перешийок (Ефіра — старовинна назва Корінфа).

Тенар — мис на півдні Пелопоннеського півострова.

5

Столиця Лацію — тобто Рим.

6

Наведені у вступі до «Метаморфоз» біографічні дані стосуються не Апулея, автора роману, а його героя — Луція, грека за своїм походженням, від імені якого й ведеться розповідь.

7

Фессалія — східна частина Північної Греції. Мала погану славу: в ній розповсюджене було чаклунство.

8

Плутарх (бл. 45 — бл. 127) — давньогрецький філософ мораліст і історик, автор широко відомих «Порівняльних життєписів»; власне кажучи, походив він з Херонеї, що в Беотії (Центральна Греція), а не з Фессалії.

9

Секст (II ст. н. е.) — грецький філософ, представник скептицизму, один з перших істориків логіки.

10

Строкатий портик (Stoa poikile) — портик в Афінах, прикрашений картинами і стінним розписом славетного художника Полігнота (V ст. до н. е.). Від цього портика пішла назва стоїків — грецької філософської школи.

11

Палиця з оповитою довкола неї змією — атрибут Асклепія (Ескулапа), бога лікарів та лікарської справи.