119 Не забарились богині швидкі: вже із стаєнь високих
120 Соком амбросії ситих виводять вони вогнедишних
121 Коней і вправно на них надягають вуздечки дзвонисті.
122 Феб тоді синові мазь чудодійну кладе на обличчя,
123 Щоб витривалим було до жари, а чоло прибирає
124 Сяйвом проміння свого, та, в душі сподіваючись лиха,
125 Серед глибоких зітхань ось такі ще дає настанови:
126 «Не підганяй, якщо батьківська рада для тебе щось важить,
127 Коней, мій сину, бичем, тільки віжками їх погамовуй.
128 Мчать без принуки вони, а от стримати їх — таки важко.
129 Не поривайсь навпростець, через п'ять поясів рівнобіжних,—
130 Іншого шляху тримайсь, що тільки трьома поясами
131 Дугоподібно біжить, оминаючи полюс південний
132 Та протилежну Ведмедицю, що з Аквілоном межує.
133 Ось тобі дороговказ, а ще й слід колісниці там видно.
134 Щоб розливався однаковий жар і на землю, й на небо,—
135 Ні до землі не тулись, ні в ефір щонайвищий не рвися:
136 Вище промчиш — спалахнуть за тобою небесні оселі.
137 Нижче — то й землі згорять. Найбезпечніший шлях — серединний.
138 Тільки праворуч, де склублений Змій, не скеруй ненароком,
139 І до Жертовника, вліво, не дай колісниці звернути.
140 Шлях твій між ними лежить. А втім, покладаюсь на Долю:
141 В мудрій опіці своїй, нерозважного, хай тебе має.
142 Ми ось говоримо тут, а віддалених меж гесперійських
143 Млиста торкнулася Ніч. Я баритися більше не смію:
144 Вже мне ждуть. Розігнавши пітьму, зайнялася Аврора.
145 Віжки візьми-но до рук, а коли завагаєшся раптом,—
146 Вибери краще пораду мою: не торкайся їх зовсім,
147 Поки ще змога, й ногами стоїш на твердому, й під ними
148 Ще не здригнулася вісь, на якій сподіваєшся, хлопче,
149 Землі широкі осяяти днем, нерозумний, без мене!»
150 Не помогли ті слова: вже юнак — на легкій колісниці
151 Випрямивсь; віжки зібравши до рук, вже їх стискує гордо
152 Й дякує щиро за дар тій подяці не радому батьку.
153 Сонячні коні в той час колихнули повітря іржанням —
154 Вогненнодишні Еой, і Пірой, і Флегон із Етоном;
155 Б'ють об запори дзвінким копитом, домагаючись волі.
156 Тетіс, не знаючи, хто там на повозі, вмить розсуває
157 Засуви всі — і сяйнула небес далина неозора.
158 Коні, рвонувшись туди, розсікають ногами повітря,
159 Хмари зустрічні шматують грудьми і, розправивши крила,
160 Швидше біжать, аніж Еври — вітри, що війнули зі сходу.
161 Надто легкою, одначе, була на цей раз колісниця,
162 Не відчували й ваги хомутів своїх Фебові коні.
163 Як на хвилястій воді рівновагу втрачає щоразу
164 Без вантажу корабель і пливе, куди вітер повіє,
165 Так і стрясається вся, і підстрибує, наче порожня,
166 Хоч і везе юнака, по небесних шляхах колісниця.
167 Тут же відчули те коні й, лишаючи биту дорогу,
168 Вже без порядку наосліп кудись, наполохані, ринуть.
169 Заціпенів Фаетон, колії рятівної не бачить,
170 Віжку хотів би сіпнуть, та куди керувати — не знає.
171 Вперше тоді розпеклися під сонцем холодні Тріони,
172 До заборонених вод дотягтись намагаючись марно.
173 Навіть лінивий Дракон, що під самим засніженим колом
174 Досі в льоду напівсонний лежав, не страшний ні для кого,
175 Заворушивсь од жари, спалахнув несподіваним гнівом.
176 Кажуть, що й ти, Волопасе, в той час потривожений жаром,
177 Кинувся, млявий, тікать, хоча мусив тягти свого воза.
178 Глянув з ефірних висот Фаетон на широкії землі,
179 Що простяглися внизу, так далеко — далеко, — й од жаху
180 Зблід, нещасливий, і ноги раптово йому підкосились,
181 І затуманилось нагло в очах серед дня осяйного.
182 Вже він не радий, що батьківських коней торкнувся й про рід свій
183 Врешті дізнавсь, що домігся свого, вже й Мероповим сином
184 Звався б охоче тепер. Під напором Борея, буває,
185 Так от по хвилях летить корабель, коли пустить керманич,
186 Бурі піддавшись, кермо, й на одних лиш богів покладеться.
187 Що тут робить? Вже позаду чимало лишилося неба,
188 Перед очима ж — іще його більш. Відміряючи в думці
189 Два ті простори, то гляне на захід, куди досягнути
190 Вже не судилось йому, то на схід, — та не бачить рятунку.
191 Весь наче здерев'янів: ні відкинути віжок не може,
192 Ні їх утримать; не знає й того, як окликнути коней.
193 З острахом бачить юнак то тут, то там серед неба
194 Різноманітних потвор велетенські та грізні подоби.