195 Є в небі місце таке, де, вигнувши клешні дугою —
196 Дві страхітливі руки — й випинаючи хвіст луковидний,
197 Тілом своїм Скорпіон аж на два розіслався сузір'я.
198 Тільки-но вгледів його Фаетон — усього, наче в поті,
199 В чорній отруті, готового вдарити жалом загнутим,—
200 Весь похолов, обімлів, і з рук йому випали віжки.
201 Коні ж, як тільки незвично лягли їм повіддя на спини,
202 Небо копитами рвуть і, не чуючи жодного стриму,
203 Мчать, куди вільний порив їх жене, крізь місця невідомі
204 Наче сліпі, стрімголов; набігаючи несамовито
205 На щонайвищі зірки, манівцями несуть колісницю.
206 То на крутизні вони, то, злітаючи стрімко додолу,—
207 Вже на тій смузі, що край суходолу, копитами дзвонять.
208 Феба здивована вкрай, побачивши братових коней
209 Нижче від коней своїх. Ось обпалені хмари димляться.
210 Вже спалахнула земля по верхах, зазміїлись довкола
211 Тріщини тілом її обезводненим, сірим од сквару.
212 Трави іржею взялись, пломеніє на дереві листя.
213 Нива неситий вогонь урожаєм своїм підживляє.
214 Мало того: загибають міста, огороджені муром,
215 Цілі краї й племена обертає пожежа навальна
216 В попіл, що з вітром летить. Палахтять і ліси, й верховини:
217 Тавр Кілікійський, і Тмол, і Афон, і Гераклова Ета,
218 Й славна багатством джерел, сьогодні ж посушлива, Іда;
219 Селище Муз — Гелікон і Гем, на той час не Еагрів.
220 Бухає Етна подвійним вогнем у незмірну високість.
221 Ерікс палає і Кінт, Парнас двоголовий і Отрій,
222 Далі — Мікала, й Мімант, і Родопа, що вперше без снігу;
223 Діндіма і Кіферон, де так голосно Вакха вславляли.
224 Скіфії вже не рятує мороз, над Кавказом — заграва.
225 Осса жаріє, і Пінд, і Олімп, що піднявся над ними.
226 Альп небосяжні хребти та підпори для хмар — Апенніни.
227 Щойно тоді Фаетон озирнувсь — і помітив, що цілий
228 Світ наокіл запалав. Омліваючи сам од спекоти,
229 Хоче вдихнути, повітря, однак, мов з глибокої печі,
230 Палить уста йому; чує вже вісь під ногами пекучу,
231 Вже його попіл окрив, переслідують іскри летючі.
232 Весь, наче куряви стовп, він летить, оповитий гарячим
233 Димом, і в тій пелені смоляній нещасливець не знає,
234 Де він тепер і куди його мчать рисаки вихроногі.
235 Кажуть, що люд ефіопів тоді посмуглів, бо раптово
236 Кров, од жари закружлявши прудкіше, забарвила тіло.
237 Втративши соки земні, пройнялась тоді й Лівія наскрізь
238 Сухістю. Німфи річок та ставків, розпустивши волосся,
239 Сльози пекучі лили. Беотія кличе Діркею,
240 Аргос — дзвінку Амімону, Ефіра — піренську вологу.
241 Не вбереглись і потужніші ріки, яким пощастило
242 В ширших плисти берегах: Танаїс мовби парою взявся,
243 І вікопомний Пеней, і Каїк задимівся тевфрантський,
244 І бистроплинний Ісмен[1], а за ним — Ерімант[2], що в Псофіді[3].
245 Ксант, кому вдруге судилось палати[4], Лікорм жовтоводий,
246 Далі — Меандр, що грайливо біжить течією в'юнкою.
247 Потім — тенарський Еврот і Мелант у краю мігдонійськім.
248 Ось вавілонський Євфрат запалав, Оронт пломеніє,
249 Істер, і Фасіс, і Ганг, і прудкий Термодонт загорілись.
250 Вже палахтять побережжя Сперхея, Алфей закипає,
251 Таг, розпалившись, руде своє золото хвилею котить.
252 Лебедя спів обірвавсь, берегів меонійських окраса:
253 Білі птахи річкові спопеліли посеред Каїстру.
254 Ніл на край світу, жахнувшись, утік і свої верхоріччя
255 Хтозна — де заховав (їх не знайдено досі!) — й пилюку
256 Вітер жене по семи його гирлах, колись повноводих.
257 Гебр і Стрімон ісмарійські подібної долі зазнали.
258 З ними ж — і Родан, і Рен, і Пад у краю гесперійськім;
259 Висох і Тібр, хоч йому й призначалася влада над світом.
вернуться
4