622 Нині, співців божества, підкажіть, невсипущії музи,—
623 Ви ж бо те знаєте: вас не одурює давність розлога,—
624 Як це до ряду святинь у високому Ромула місті
625 Острів, що Тібр його жовтий омив, залучив Короніда.
626 В Лації мор небувалий колись розгулявсь у повітрі.
627 Кров із блідих занепалих людей випивала хвороба.
628 Врешті, втомившись ховати мерців, зрозумівши, що марно
629 Всі їх зусилля пішли, що біді й лікарі не зарадять,
630 По допомогу до неба звертаються: в Дельфи, чий камінь —
631 На серединному місці землі, до оракула Феба
632 Йдуть і благають, щоб сонячний бог рятівним віщуванням
633 Лихо від них одвернув, покінчив з моровицею в місті.
634 Місце, де храм був, і лавр, і грімкий сагайдак Аполлона —
635 Все затремтіло нараз, і з глибин потаємних святині
636 Голос триніжок подав, схвилювавши серця переляком:
637 «Те, що шукаєте, римляни, тут, — поблизу слід шукати.
638 Йдіть, щоб рятунок найти поблизу. Бо не сам Аполлон вам
639 Поміч у скруті подасть на цей раз, тільки син Аполлона.
640 З добрим знаменням — у путь, до нащадка мого, вирушайте!»
641 Щойно розважний сенат ознайомився з волею бога,
642 Щойно довідались, де б міг селитися Фебів нащадок,—
643 До берегів Епідавра негайно судно споряджають.
644 Ось воно вже підпливло, побережжя торкнувшись опуклим
645 Днищем, — і стали посли перед радою грецьких старійшин:
646 Просять, щоб їм дали бога, котрий покінчив би, присутній,
647 З лихом Авсонії — так віщування велить недвозначне.
648 Греки на це подивились по-різному: дехто був певний..
649 Що неможливо відмовити; більшість, однак, була проти:
650 Дбаймо про себе, мовляв, і Цілителя з рук не пускаймо.
651 Поки вагалися, в сутінках світло розвіялось денне,
652 Далі вже й тіні густі поповзли по земнім круговиді.
653 Тут уві сні рятівного побачив ти, жителю Рима,
654 Бога; край ложа твого він стояв саме так, як у себе
655 В храмі стоїть: неотесану палицю в лівій руці мав,
656 Правою, мов у задумі, погладжував бороду довгу.
657 Врешті, таке з його вуст заспокійливе слово злетіло:
658 «Ти не хвилюйся: прийду в ваше місто, змінивши свій образ.
659 Бачиш змію, що довкола кийка мого кільцями в'ється?
660 Добре приглянься, щоб міг її потім пізнати, бо в неї
661 Я перевтілюсь, але буду більший; якими бувають
662 Жителі неба, коли свій божественний змінюють вигляд».
663 Голос розвіявся й бог, а за голосом вслід і за богом —
664 Сон, а за сном навздогін — благодатний світанок надлинув.
665 Щойно рої мерехтливих зірок розігнала Аврора,
666 Все ще не знаючи, що їм робити, зійшлися вельможі
667 В гарно збудований храм і благають, щоб, віщий подавши
668 Знак, їм сам бог указав, на якому б волів бути місці.
669 Ледве промовили те, — величезною ставши змією,
670 Золотом гребеня бог заяснів, себе виявив свистом;
671 І колихнулось зображення бога, жертовник і двері,
672 Золотосяйне склепіння й долівка стряслась мармурова.
673 Сам посередині храму свого він по груди, високий,
674 Звівся й окинув усіх миготливим од полум'я зором.
675 Заціпеніла юрба. Тільки жрець, що священне волосся
676 Білою стрічкою мав перев'язане, бога впізнавши,—
677 «Ось він, Цілитель! — гукнув. — Привітайте словами й душею
678 Бога, що вам об'явивсь! Хай щасливою, о незрівнянний,
679 Буде поява твоя для народу, що храм твій шанує!»
680 Кожен, як велено, бога вітає; благальну молитву
681 Всі за жерцем повторяють гуртом; і словами, й душею
682 Богові честь виявляють належну й нащадки Енея.
683 Той в свою чергу схитнув своїм гребенем — добре знамення!—
684 Тричі мигнув язиком блискавично, присвиснувши тричі.
685 Потім донизу по сходах ковзнув. Перед виходом ще раз
686 На стародавній жертовник оглянувся, наче прощався
687 З домом своїм затишним та з порогом обжитого храму.
688 Ось він по встеленій квітом землі, вигинаючи тіло,
689 В'ється високими колами через середину міста
690 Ген аж до гавані, що напівкруглим захищена валом.
691 Там зупинився; ласкаво поглянув на тих, що юрбою
692 Мовчки ступали за ним, на своїх шанувальників ревних,—
693 І переповз на судно авсонійське. Воно, колихнувшись
694 Під тягарем божественного тіла, занурилось глибше.
695 Раді Енея сини. На піску прибережному, вдячні,
696 Вбили бика й одв'язали мерщій корабельні причали.