744 Все-таки цей Рятівник був прибульцем у наших святинях,—
745 Цезар став богом на рідній землі. Та не Марс і не тога,—
746 Хоч незрівнянний був тут, як і там, — не звитяжницькі війни.
747 Не громадянські діла і не звершень окрилена слава
748 Перетворили його на незнану зорю, на комету,—
749 Ні, він засяяв нащадком своїм: із діянь величавих
750 Найвидатніше — що саме його йменував своїм сином.
751 Чи важливіше, скажіть, моревладних приборкати бритів.
752 Дальню ріку — семигирловий Ніл, де зростає папірус.
753 На переможних пройти кораблях; нумідійців зухвалих
754 І кініфійського Юбу, і Понт, Мітрідатами гордий,—
755 Всіх подолати, зробити набутком народу Квіріна,
756 Бути достойним численних тріумфів, численні — відбувши.
757 Ніж породити такого вождя, за чийого правління
758 Роду людському, всевишні боги, ви так щедро сприяли!
759 Щоб не походив цей муж од людського, од смертного сім'я.
760 Той мусив стати безсмертним. Помітила те злотосяйна
761 Мати Енея, помітила те, що нависла жорстока
762 Смерть над верховним жерцем, що піднесено змовницьку зброю,
763 Зблідла й, кого б із богів не зустріла, сумна, по дорозі,—
764 «Глянь, — нарікала, — з яким-то завзяттям кують проти мене
765 Лихо, з яким-то лукавством на голову мітять єдину,
766 Що залишилася нині мені від Іула-дарданця!
767 Доки ж то мають одну лиш мене обсідати турботи?
768 То мене буйний Тідід калідонським поранює списом,
769 То непокоять погано захищені мури троянські,
770 То, безпорадна, дивлюсь, як мій син, по морях наблукавшись.
771 До безгомінного краю спускається, в темні оселі;
772 З Турном, рутульським вождем, а по правді — з Юноною радше
773 Вперту провадить війну. Та навіщо пригадую давні
774 Прикрощі роду мого? Не колишній — сьогоднішній острах
775 Душу гнітить: онде гострять мечі проти мене злочинці!
776 Ви ж зупиніть їх, молю! Одверніть лиходійство жахливе!
777 Вести вогонь хай не згасне, залитий понтифіка кровю!»
778 Місця на небі собі не знаходячи, тужить Венера —
779 І сколихнула Всевишнім серця, але сестер одвічних
780 Присуди сплетено так, що й богам розірвати їх годі.
781 Все ж виявляють близької біди недвозначні знамення:
782 Кажуть, у хмарах важких наче зброя раз по раз бряжчала.
783 Труби та грізні роги подавали свій голос із неба,
784 Передвіщаючи гріх. Навіть сонце, сумне та поблякле,
785 Світло мертвотно-бліде по тривожній землі розсівало.
786 Серед зірок де-не-де смолоскипи зринали багряні.
787 З хмар дощових опадали на землю криваві краплини.
788 Темною ржею на досвітку й Люціфер голубоокий
789 Всіяний був; було кров'ю забризкане й місячне коло.
790 Пугач могильний на кожному кроці стогнав лиховісно.
791 Слізьми спливали обличчя богів із слонової кості.
792 Кажуть, то спів, то погроза в священних гаях розлягались.
793 Жертва на користь не йшла. Про страшні потрясіння звіщало
794 Хворе нутро; перетнутою лезом бувала й печінка.
795 Всюди — на площі міській, біля кожного дому та храму
796 Пси завивали вночі; потривожені тіні померлих,
797 Кажуть, никали, німі, вулицями й здригалося Місто.
798 Не відвернули, однак, ні насильства, ні рішення Долі
799 Перестороги богів. Лиходії до храму святого
800 З голим мечем увійшли! Не знайшли для переступу й крові
801 Іншого місця на цілий наш Рим — лиш оселю сенату!
802 Щойно тоді Кітерея, сплеснувши руками, в розпуці
803 Б'є себе в груди, нащадка окутати хмарою хоче,—
804 Так, як Паріса від гніву Атріда колись приховала,
805 Як непомітно й Енея спасла від меча Діомеда.
806 Батько ж їй каже таке: «Проти Долі незборної хочеш,
807 Доню, піднятись, одна? Завітай-но до сестер могутніх,
808 Трьох віковічних богинь: на основі стійкій там обширний
809 Стіл, а на ньому — події, вкарбовані в мідь та залізо.
810 Вічні, незгладні вони; ні громів, які небо стрясають,
811 Ні блискавиць, ані поштовхів жодних вони не бояться.
812 В крицю вкарбовано там і твого божественного роду
813 Суджений Долею шлях. Я про нього читав і затямив,
814 Тож і тобі сповіщу про майбутнє твого покоління.
815 Той, чия доля тебе непокоїть, завершує нині
816 Вік свій — усі ті роки, що належать землі, Кітереє.
817 Вступить він богом на небо й у храмах шанований буде,
818 Вдячний тобі за це й сину, що, ймення його перейнявши,
819 Прийме на плечі державний тягар і за батька звитяжним
820 Месником стане, бо я буду з ним невідступно на війнах
821 Ласки попросять у нього, вождя, по виснажній облозі
822 Мури Мутіни, подавшись; його і Фарсал пригадає;
823 Кров'ю пролитою зросяться знов ематійські Філіппи.
824 Ймення гучне заніміє на дні Сіцілійського моря.
825 З римським вождем надаремно побравшись, впаде єгиптянка,
826 Повна шалених надій, і розвіються п'яні погрози,
827 Нібито має Канопові наш Капітолій служити.
828 Втім, чи назву тут чужинців усіх, що на схід і на захід
829 Від Океану живуть? Де людина селитися може,—
830 Там буде влада його; буде й море йому слугувати.
831 Миром осяявши землі довкіл, на права горожанські
832 Зверне думки свої й найсправедливіші видасть закони —
833 Прикладом власним поправивши звичаї, зверне, провидець,
834 Зір на прийдешні віки; покоління наступні побачить
835 І побажає, щоб син, осяйної дружини нащадок,
836 Разом з ім'ям перейняв і про Рим невсипущу турботу.
837 Тільки тоді, як зрівняється віком із старцем пілоським.
838 Небо підхопить його, між родинні сузір'я помістить…
839 Цю ж його душу стійку, що з грудей вилітає крізь рани,
840 Зоряним сяйвом зроби, хай на наш Капітолій, на форум
841 Вічно з небесних осель споглядає божественний Юлій!»