633 Мудрістю славний кентавр і божественному вихованцю,
634 Й почесті рад, хоч вона додала йому й труду чимало.
635 От підійшла якось, жовте волосся по плечах пустивши,
636 Донька Хірона, — її народила колись миловида
637 Німфа Харікло на березі річки прудкої й назвала
638 Окіронеєю. Не вдовольнилась вона, перейнявши
639 В батька-провидця науку його — провіщала майбутнє.
640 Впавши в той час у пророчу нестяму й раптово пройнявшись
641 Духом палким божества, що в грудях у неї ховалось,
642 Тільки-но вздріла дитя: «Цілителем всесвіту, — каже,—
643 Хлопче, рости! Як часто життям зобов'язані будуть
644 Смертні тобі! Ти й душі вертати матимеш право.
645 Зважившись раз на таке, проти волі безсмертних, удруге
646 Вже ти того не здійсниш: твого діда вогонь перешкодить.
647 З бога ти станеш прахом німим, а з праху німого —
648 Богом об'явишся знов, свою долю Два рази поновиш.
649 Ти ж, о мій батьку, хоч ти і не відаєш смерті, хоч мати
650 Вічним на світ привела тебе, — сам же бажатимеш палко
651 Смерті собі, коли в тіло твоє через рану проникне
652 Змія жахливого кров, — невимовного болю причина.
653 Отже, з безсмертного смертним ти станеш волею неба.
654 Й нитку життя перетнуть тобі три нерозлучні богині».
655 Ще додала б не одне, та з грудей тільки стогін у неї
656 Вирвався, й сльози, напливши нараз, по лиці покотились.
657 «Доля змагає мене, — проказала, — не можу я більше
658 Мовити й слова, бо мовлення дар поступово зникає.
659 Хоч не такий вже великий мій хист, а все ж проти мене
660 Він божество скерував — будущини краще б не знати!
661 Вже я, здається, обличчя людське поступово втрачаю,
662 Чую, трава вже мені до смаку, вже б у поле майнути,
663 Вже в кобилицю я, батька-кентавра дочка, обертаюсь,
664 Тільки всім тілом чомусь, хоч мій батько — півкінь, півлюдина».