240 Дім цей руїною став. Та якби ж то лише в цьому домі
241 Гріх поселивсь! Куди оком не кинь — всюди злоба, насильство,
242 Мов присяглись вони злочин чинить. Тож усі якнайшвидше
243 Хай-но поплатяться, — вирішив я, — раз того заслужили».
244 Гучно вітає частина богів ці слова Громовержця,
245 Гніву йому піддає, а частина — лиш годиться мовчки.
246 Всім, проте, боляче стало нараз, коли роду людському
247 Винесли вирок такий: що за вигляд земля буде мати,
248 Люду позбавлена? Хто нам — питають — запалить у свято
249 Ладан? Чи, може, ти звірам її віддаси, Володарю?
250 Він заспокоює їх: «Ці турботи беру я на себе,
251 Отже, дарма не тремтіть. Обіцяю вам дати початок
252 Іншій породі людей, не таких, як оті лиходії».
253 Вже блискавицями мав він ось-ось позакидувать землю,
254 Та побоявсь, щоб од того вогню сам етрір божественний
255 Не спалахнув, щоб і вісь світова водночас не згоріла.
256 Втім, пригадалося й рішення Долі: що має настати
257 Час, коли море, земля й величавого неба склепіння
258 Враз спалахнуть, — і довкіл світова запалає будова.
259 Тож блискавиці, що в кузнях кіклопів кувались, одклавши,
260 Шлях протилежний обрав: увесь люд йому спало на думку
261 Знищити в хвилях, проливши дощі з неозорого неба.
262 Вмить у печери глухі запроторює він Аквілона,
263 З ним і всі інші вітри, що розвіюють хмари, і тільки
264 Нотові волю дає. Вилітає на вогких він крилах,
265 Грізне обличчя його — в чорноті дощового завою,
266 В хмарах важких борода, сивиною спливають потоки,
267 Хмари вповили й чоло, струменить йому з крил і з одежі.
268 Тільки-но руку важку покладе він на тучі розлогі —
269 Тріскає грім і з висот водночас проливаються ріки.
270 Ось і Юнони вістунка ясна в різнобарвнім убранні
271 Воду Іріда бере, щоб до хмар донести її знову.
272 Вилягли буйні лани, й не судилось тоді хліборобу
273 Жниво стрічать золоте, змарнувавсь його труд цілорічний.
274 Гніву не втишить, однак, тільки небом своїм Громовержець:
275 Брат лазуровий його вже викочує хвилі в підмогу,
276 Ріки скликаючи всі. І коли перед ним вони стали
277 В пишній палаті,— «Не буду тут, — каже, — розводитись довго,
278 На балачки не пора — вашу міць усі разом пролийте.
279 Велено так. Од камінних печер повідвалюйте брили
280 Й вашим потокам усім попустіть, скільки можете, віжки!»