Тільки-но глянув на те, як лицем, ще недавно прекрасним,
/60/ Б’ється полеглий в крові, ассірієць Лікаб, щонайближчий
Друг і супутник його, що з любов’ю до нього не крився,
Сльози над тим, хто конав од жорстокої рани, проливши,
Над дорогим йому Атісом, лук, що з руки йому випав,
Перехопив із словами: «Зі мною тепер позмагайся!
Кров'ю того юнака не натішишся, більше зневаги
Гідний ти, ніж похвали!» Ще й не змовкнув, а вже на Персея,
Зблиснувши вістрям, помчала стріла, тятивою підбита.
Той відхиливсь, і застрягла вона в його вільній одежі.
Тут і звернув проти нього, прославлений вбивством Медузи,
/70/ Меч свій Акрісія внук і встромив йому в груди; Лікаб же,
Смертну стрічаючи мить, уже в ніч западаючі темну
Очі на милого Атіса звів, прихилився до нього,
Радий, що з другом своїм він ітиме й у світ попідземний.
Раптом сієнець{220} Форбант, Метіона син, і лівієць
Амфімедонт, пориваючись в бій, послизнулись в калюжі
Теплої крові, що так і лилась по долівці, і впали
Навзнак обоє. Хотіли піднятись, та меч не дозволив:
Амфімедонтові — в бік, Форбантові — в горло встромився.
На Акторіда ж, Еріта, що саме в ту мить за двосічний
/80/ Довгий вхопився топір, Персей не з мечем своїм вийшов:
Миттю обіруч піднявши кратер, що на ньому висока
Скрізь виступала різьба, велетенську посудину мідну,
Й кинув у мужа того. Він же, кров пурпурову зригнувши,
Падає й б’ється, спускаючи дух, головою об землю.
Вже й Полідаймон поліг, що походив од Семіраміди,
Житель Сперхея Лікет; Абарід, що родивсь на Кавказі,
Кліт, Флегіат, а за ними — й Гелік буйноволосий, —
Знищує всіх, ще й тіла накопичені топче ногою.
Так і не зваживсь Фіней проти ворога вийти віч-на-віч:
/90/ Кинув списом здаля, але схибив, потрапивши в Іда,
Хоч безоружним той був, уникаючи битви намарно.
Грізним поглядом Ід безсердечного зміряв Фінея.
«Раз ти втягнув мене в бій, так поглянь, кого проти себе
Ти повернув, і за рану нанесену раною сплачуй!»
Списом, що вихопив з тіла свого, мав метнути в Фінея,
Й раптом ослабнув, поник, пролившися рештками крові.
Далі й Одіт, що в краю тому був після владаря першим,
Впав під Клімена мечем. Гіпсей порішив Протенора,
Ну а Гіпсея — Лінкід. Серед них був похилий вже віком
/100/ Ематіон, шанувальник богів, чоловік правдолюбний.
Через літа вже не міг воювать, тож юрмі роз'ярілій
Кидає гнівні слова, проклинаючи зброю злочинну.
Поки вівтар обнімає руками тремтливими старець,
Хромід мечем йому голову зрізав, і та покотилась
По вівтареві; півмертвий язик невиразні прокляття
Пролепетав ще, й життя закінчив між вогнями той старець.
Два близнюки, Бротеад і Аммон, що в змаганні кулачнім
Непереможні — коли б то кулак міг мечам дорівняти! —
Смерть од Фінея руки прийняли; з ними й Ампік, Церери
/110/ Жрець, що довкіл голови білосніжну пов’язує стьожку,
Й ти, Лампетіде, замовк, не в такому, а мирному ділі
Мав прислужитись: єднаючи голос із гомоном ліри,
Піснею свято й гостину покликаний був прославляти.
Поки він мирно стояв оддалік із дзвінким своїм плектром,
Петтал глумливо: «Стігійським богам доспівай свою пісню!» —
Мовив і скроню пробив йому ратищем гостроконечним.
Пальцями той, коли падав, конаючи, струн ще торкнувся,
І випадково співзвуччям сумним одізвалася ліра.
Грізний Лікорм того вбивства, однак, не лишив без покари:
/120/ Вирвавши засув із правих дверей, наче довбнею, махом
Череп йому розтрощив, а той, заливаючись кров’ю,
Мертвий на землю упав, як жертовний бичок під обухом.