— Так, завтра я їх спалю до кінця. Але будь спокійний, ніхто ніколи не ступить ногою на цей острів. Сюди неможливо дістатися, не загрузши в болоті.
— А на каучуковому плоті?
— Я не подумав про це.
— Якщо хтось приведе сюди жандармів і коли вони забагнуть перебратися на острівець, то, повір мені, вони переберуться на плоті. Ось чому нам треба якнайшвидше піти звідси.
— Згода. Завтра знову розпалимо вогонь у вуглярні, який, до речі, ще не зовсім погас. Треба буде тільки прочистити два комини.
— На добраніч, Кюїк-Кюїк.
— На добраніч, Метелику. Ще раз кажу тобі, спи спокійно, ти можеш покластися на мене.
Я вкриваюся до самого підборіддя ковдрою й розкошую в теплі. Закурюю цигарку. Не минає й десяти хвилин, а Кюїк-Кюїк уже хропе. Поряд з ним сопе і його порося. Вогонь уже не горить, але коли в хижку задуває вітер, жар, який жевріє, створює враження спокою й тиші. Я втішаюся затишком і засинаю. З такими думками: або завтра я прокинусь, і тоді все буде гаразд між Кюїк-Кюїком та мною, або індокитаєць більший артист за Сашу Гітрі, що зумів приховати свої наміри й розповісти мені байки про людоловів, і тоді я більше не побачу сонця, бо знаю багато про нього, тож можу йому завадити.
Майстер убивати людей партіями вранці розбуджує мене з кухлем кави в руці і, наче нічого й не сталося, вітається зі мною, щиросердно всміхаючись. Надворі вже видно.
— Пий каву й бери коржа. Я вже намастив його маргарином.
Попоївши й напившись, я виходжу з хижки, набираю з діжки, яка завжди повна, води й умиваюсь.
— Ти допоможеш мені, Метелику?
— Еге ж, — відповідаю я, не запитуючи, чим маю йому допомогти.
Ми витягуємо за ноги три обвуглені трупи. Я мовчки завважую, що в усіх них розпороті животи: мабуть, симпатичний індокитаєць шукав у їхніх шлунках капсул. Чи це справді людолови? А може, це мисливці на метеликів чи на дичину? І він їх убив, боронячись від них або бажаючи їх обікрасти. Одне слово, годі думати про це. Ми кладемо їх у яму вуглярні, накриваємо дровами й глиною. Робимо два комини, і вуглярня знову виконує дві ролі: випалює вугілля й перетворює на попіл три трупи.
— Рушаймо, Метелику.
Невдовзі порося знаходить перехід, і ми долаємо болото. Щоразу, як заходжу в твань, мене охоплює непогамовна тривога. Смерть Сільвена так мене вразила, що тепер я не можу спокійно дивитися на цю багнюку. І все ж, обливаючись холодним потом, я йду слідом за Кюїк-Кюїком. Щоразу моя нога ступає в його слід. Нема чого боятися: якщо він перейде, то перейду і я.
За дві години ми приходимо до Шоколада. Він рубає ліс. У джунглях ми нікого не зустріли, і ховатися нам ні разу не доводилось.
— Добридень, Муше.
— Добридень, Кюїк-Кюїк.
— Усе гаразд?
— Так, гаразд.
— Покажи моєму другові човна.
Човен досить міцний і нагадує вантажну шлюпку. Він дуже важкий, зате дерево тверде. Я пробую в кількох місцях устрохмити в нього ножа, проте лезо щоразу входить лише на півсантиметра. Дощаний настил теж цілий. Одне слово, човен зроблений з доброго дерева.
— Скільки ви хочете за нього?
— Дві з половиною тисячі франків.
— Даю дві тисячі.
Доходимо згоди.
— В човна нема кіля. Я заплачу ще п’ятсот франків, але поставте кіль, стерно й щоглу. Кіль і стерно з твердого дерева. Щоглу заввишки метрів три, легку й гнучку. Коли вони будуть готові?
— Через тиждень.
— Ось дві банкноти по тисячі франків і одна — на п’ятсот. Я переріжу їх навпіл і одні половинки дам вам у завдаток. Гаразд?
— Гаразд.
— Дістаньте мені ще марганцівки, сигарет і сірників, а також харчів для чотирьох чоловік на місяць — борошна, олії, кави й цукру. За це я заплачу окремо. Принесете мені все на річку Куру.
— Чоловіче добрий, я не хочу плисти з вами аж до гирла.
— А я цього й не прошу. Ви тільки виведете човен з цієї бухточки на річку.
— Ось вам мішки, вірьовка, голки й нитки.
Ми повертаємось до свого сховку. На зворотному шляху Кюїк-Кюїк несе порося на руках — воно стомилося…
Сьогодні я знову сам на острівці. Сиджу й шию вітрило, аж раптом чую якийсь крик. Ховаючись за деревами, підходжу до болота. На тому березі Кюїк-Кюїк сперечається з одноруким індокитайцем. Видно, той хоче перейти на острівець, а Кюїк-Кюїк відмовляється його перевести. У кожного в руці тесак. Хоч би Кюїк-Кюїк не вбив його! Я вирішую показатись і свищу. Обидва обертаються до мене.