— Це ти правду кажеш, він негідник. А що, коли ми ошукаємо його?
— Як?
— Приліпимо самичці двоє крилець самця або навпаки. Тільки треба ще подумати, як їх прикріпити, щоб це було непомітно.
Після багатьох невдалих спроб нам нарешті щастить приклеїти двоє крилець самця до прекрасного екземпляра самички. Потім ми кладемо цього метелика у вітрину до колекції, яка коштує вся двадцять доларів, — ніби я його не помітив. Американець клює. Побачивши метелика, він підходить до мене з двадцятидоларовою банкнотою в руці. Але я кажу йому, що колекція вже продана одному шведові.
За два дні американець разів десять бере в руки коробку з колекцією. Зрештою не витримує й підкликає мене:
— Я купую за двадцять доларів отого метелика, що лежить посередині. Решту залиште собі.
— А що особливого в цьому метеликові? — І я починаю його оглядати. Потім скрикую: — Та це ж гермафродит!
— Що ви кажете?! Еге ж, і справді. Спершу я не був цього певен, — каже американець. — Крізь шибку його не дуже добре видно. Дозвольте? — Він озирає метелика з усіх боків, потім питає: — Скільки ви за нього хочете?
— А хіба не ви колись казали мені, що такий рідкісний екземпляр коштує п’ятсот доларів?
— Я про це казав не раз і багатьом ловцям метеликів. Я не хочу скористатися з необізнаності тих, хто його впіймав.
— Тоді платіть п'ятсот доларів.
— Я купую, залиште його для мене. Я маю при собі тільки шістдесят доларів, візьміть їх як завдаток. Дайте мені розписку, а завтра я принесу решту. І заберіть його з цієї коробки.
— Гаразд, я перекладу його в інше місце. Ось вам розписка.
Наступного дня, тільки-но ми відчиняємо ресторан, нащадок Лінкольна вже тут як тут. Він ще раз оглядає метелика, цього разу крізь невеличку лупу. Я аж завмираю, коли американець перевертає метелика догори ногами. Задоволений, він розплачується, кладе метелика в свою коробку, бере з мене ще одну розписку й іде собі.
Через два місяці мене заарештовують фараони. Начальник поліції пояснює мені французькою мовою, що один американець звинувачує мене в шахрайстві.
— Йдеться про метелика, якому ви приклеїли крильця, — каже комісар. — Завдяки цій підробці ви нібито продали метелика за п’ятсот доларів.
За дві години до поліції приходять з адвокатом Кюїк-Кюїк і Індара. Адвокат добре розмовляє по-французькому. Я пояснюю йому, що на метеликах не розуміюся, що я не ловець і не колекціонер. Я тільки продаю, роблячи послугу ловцям, своїм клієнтам. Американець, мовляв, сам запропонував мені п’ятсот доларів, я їх у нього не просив; до речі, коли б той метелик був справжній, як гадав американець, то це він, американець, виявився б шахраєм, адже такий екземпляр коштує дві тисячі доларів.
Минає два дні, і я постаю перед судом. Адвокат у мене заразом і за перекладача. Я повторюю суду те, що вже розказав адвокатові. Він має з собою каталог цін на метелики. Такий екземпляр за каталогом коштує більш ніж півтори тисячі доларів. Американець програє, його зобов’язують покрити судові витрати. До того ж він повинен виплатити моєму адвокатові понад двісті доларів гонорару.
Каторжани й індійці збираються разом, приносять ганусівку й святкують моє визволення з поліції. На суді була й Індарииа родина, і тепер усі пишаються, що мають у своєму колі «супермена». Вони не дурні й здогадалися, що я сам приклеїв ті крильця.
І все ж таки невдовзі ми продали ресторан. Це й мало статися. Індара та Дая були з біса гарні, і їхній стриманий стриптиз доводив моряків мало не до шалу, так ніби дівчата роздягалися зовсім. Індара з Даєю помітили, що чим ближче вони підносили свої ледь прикриті вуалями перса під ніс матросам, тим більше одержували чайових. Ті сердеги були щедрі, а що їхня враз розпалена пристрасть не знаходила виходу, то вони просто шаленіли.
Якогось дня сталося те, що я передбачав. Одному рудому ластатому здорованю замало було бачити оголене стегно: уздрівши на мить її плавки, він просунув руку в проріз сукні й брутально схопив мою яванку так міцно, мовби стиснув кліщами. Вона якраз тримала в руках велику карафку з водою, яку й розбила йому на голові. Здоровань звалився долі, але, падаючи, зірвав з неї плавки. Я кинувся підвести його, а друзі здорованя подумали, що я збираюсь його бити, отож я не встиг навіть скрикнути, як отримав могутній удар кулаком у самісіньке око. Може, цей моряк-боксер справді хотів захистити свого друга, а може, почастував стусаном чоловіка гарної індійки, вважаючи його винним у тому, що їм не дають заволодіти нею. Хтозна! В усякому разі, мені дістався прямий удар в око. Моряк повірив у свою швидку перемогу, бо знову став у позицію боксера й закричав: «Бокс, бокс»! Та я копняком у болюче місце й ударом голови в підборіддя збиваю його з ніг, і він простягається на підлозі.