— Рішення, яке я мав ухвалити, ухвалено. Я вирішив на користь Геї та Галаксії. Але навіщо всі ці розмови про чистий та неторканий розум? Зараз ви маєте те, що хотіли, і можете робити зі мною, що забажаєте.
— Зовсім ні, Треве. У майбутньому можуть знадобитися інші рішення. Ви будете такий, як є, і поки ви живі, ви рідкісний природний ресурс Галактики. Поза сумнівом, у Галактиці є подібні до вас люди й вони виявлять себе в майбутньому, але зараз ми знаємо вас і лише вас. Ми все одно не можемо вас торкнутися.
Тревіз замислився.
— Ви Гея, а я не хочу говорити з Геєю. Я хочу поговорити з вами як з особистістю, якщо це має якесь значення.
— Має. Ми далекі від того, щоб існувати як спільний сплав. Я можу ізолюватися від Геї на деякий час.
— Так, — відповів Тревіз. — Думаю, можете. Ви вже це зробили?
— Зробила.
— Тоді дозвольте мені спершу сказати вам, що ви грали в ігри. Може, ви й не ввійшли до мого мозку, щоб уплинути на моє рішення, але точно потрапили до мозку Пелората, чи не так?
— Ви вважаєте, що я це зробила?
— Так, я вважаю, що ви це зробили. У важливий момент Пелорат нагадав мені про власний образ Галактики як живої істоти, і ця думка підштовхнула мене до мого рішення. Ця думка могла належати йому, але підштовхнув його до неї саме ваш розум, чи не так?
— Ця думка була в його мозку, але там було багато думок, — відповіла Блісс. — Я вирівняла шлях перед цим його спогадом про живу Галактику й ні перед жодною іншою думкою. Тому ця конкретна думка легко випурхнула з його свідомості й перетворилася на слова. Зауважте, я не створювала цю думку. Вона вже була там.
— Проте це дорівнює непрямій маніпуляції з ідеальною самостійністю мого рішення, чи не так?
— Гея вважала це за необхідне.
— Справді? Що ж, можливо, ви вважатимете себе кращими або шляхетнішими, якщо знатимете, що, хоча спостереження Янова й переконало мене вирішити саме так у той момент, це було рішення, яке я, гадаю, ухвалив би, навіть якби він не сказав нічого або спробував відмовити мене. Хочу, щоб ви це знали.
— Це мене заспокоїло, — прохолодно відповіла Блісс. — Це те, про що ви хотіли мені сказати, коли попросили з вами побачитися?
— Ні.
— Що ще?
Тепер уже Тревіз усівся на стілець, поставивши його навпроти неї так, що вони майже торкалися одне одного колінами, і нахилився до неї.
— Коли ми наблизилися на Геї, на космічній станції були саме ви. Це ви заманили нас у пастку; це ви прилетіли нас забрати; це ви залишалися з нами відтоді — за винятком трапези з Домом, якої ви з нами не розділили. І саме ви були з нами на «Далекій зірці», коли було ухвалено рішення. Завжди ви.
— Я Гея.
— Це нічого не пояснює. Кролик — це Гея. Галька — це Гея. Усе на планеті — це Гея, але вони не рівні. Деякі рівніші за інших. Чому ви?
— Чому ви так думаєте?
Тревіз зробив рішучий крок.
— Бо я не думаю, що ви Гея, — відповів він. — Я вважаю, що ви більше, ніж Гея.
Блісс глузливо пирхнула.
Тревіз вів далі:
— Коли я вирішував, жінка, яка була разом зі Спікером…
— Він називав її Нові.
— Отже, ця Нові сказала, що курс, яким іде Гея, задали роботи, яких більше не існує, і Гею навчили дотримуватися версії трьох законів робототехніки.
— Цілковита правда.
— І те, що роботів більше не існує?
— Так сказала Нові.
— Такого Нові не казала. Я пам’ятаю її точні слова. Вона сказала: «Гею було створено тисячі років тому з допомогою роботів, які раніше деякий час служили людському видові, а тепер уже не служать».
— Гаразд, Треве, але ж хіба це не означає, що їх більше не існує?
— Ні, це означає, що вони більше не служать. Може, вони натомість правлять?
— Це смішно!
— Або наглядають за ними? Чому ви були там у момент ухвалення рішення? Здається, ваша присутність була не такою вже й важливою. Усім керувала Нові, і вона була Геєю. Навіщо ви були потрібні? Якщо тільки…
— Якщо що?
— Якщо тільки ви не наглядачка, чий обов’язок — упевнитися, що Гея не забула трьох законів. Якщо тільки ви не робот, створений так розумно, що вас не відрізнити від людини.
— Якщо мене не відрізнити від людини, то як тоді вам могло спасти на думку те, про що кажете? — запитала Блісс із нотками сарказму в голосі.
Тревіз відсунувся.
— А хіба ви всі не запевняли мене, що я маю дар бути впевненим, вирішувати, бачити вихід, доходити правильних висновків? Я цього не казав — це ваші слова. Так, відтоді, як я вас побачив, я почувався тривожно. Щось у вас було не так. Я так само сприйнятливий до жіночих чарів, як і Пелорат — думаю, що навіть більше, — і ви на вигляд приваблива жінка. Проте я ані миті не відчував навіть найменшого потягу.