Уже сто двадцять років на Тренторі не бував жоден громадянин Фундації, але не було підстав вважати, що Бібліотеки там уже немає. Те, що про неї ніхто не чув, і було найпевнішим доказом на користь її існування. Її знищення точно наробило б багато шуму.
Бібліотеку вважали застарілою вже за часів Еблінга Міса, але це було тільки на краще. Пелорат завжди вдоволено потирав руки, коли думав про стару та відсталу Бібліотеку. Що старіша вона, то більше шансів знайти в ній те, що йому потрібно. У мріях він заходив до Бібліотеки і, стривожено затамувавши подих, запитував: «Що, Бібліотеку модернізували? Ви викинули всі старі плівки та сервери?» І завжди уявляв відповідь від запилюжених та древніх бібліотекарів: «Яка вона була колись, професоре, такою є й досі».
А тепер його мрія здійсниться. Сама мер запевнила його в цьому. Він не дуже розумів, як вона дізналася про його роботу. З публікуванням праць йому не дуже щастило. Мало що з його доробку достатньо солідне, щоб бути прийнятим до друку, а те, що таки опублікували, не залишило по собі жодного сліду. Проте казали, що Бранно Бронзова знає про все, що відбувається на Термінусі, і має свої очі на кінчику кожного пальця. Пелорат готовий був би цьому повірити, але якщо вона знала про його працю, то чому ж тоді, заради Термінуса, не розуміла її важливості й не надала йому бодай невеличкої фінансової підтримки?
Якось так сталося, думав він з усією гіркотою, на яку тільки міг спромогтися у своїй душі, що Фундація не відривала свого погляду від майбутнього. Її увагу захопили Друга Імперія та власна доля. У її громадян не було ні часу, ні бажання озиратися на минуле — і їх дратували ті, хто це робив.
Звичайно, то більше причин уважати їх дурнями, а він не міг самотужки побороти глупство. Та, може, воно й на краще. Історик міг притиснути це величне заняття до власних грудей, і настане день, коли його пам’ятатимуть як видатного Піонера у важливій Справі.
Це, певна річ, означало (а він був занадто чесний в інтелектуальному плані, щоб відмовлятися це усвідомлювати), що його теж поглине майбутнє, майбутнє, у якому його визнають і він буде героєм нарівні з Гарі Селдоном. Та навіть видатнішим, бо як може обрахунок чітко візуалізованого майбутнього завдовжки в тисячоліття витримати порівняння з обрахунком втраченого минулого проміжком щонайменше у двадцять п’ять тисяч років?
І це був саме той день, саме той.
Мер сказала, що це буде день після появи Селдона. Тільки тому Пелорат і цікавився кризою Селдона, що впродовж місяців не йшла з голови кожного на Термінусі й майже кожного у Федерації.
Йому здавалося, що питання про те, чи варто залишити столицю Фундації тут, на Термінусі, або перенести її деінде, було абсолютно незначне. А тепер цю кризу було подолано, а він досі не впевнений, до якої зі сторін суперечки схилявся Гарі Селдон і чи взагалі про неї згадував.
Було достатньо того, що Селдон з’явився і настав саме той день.
Щойно минула друга година після полудня, коли наземна автівка зупинилася на під’їзді до його розташованого дещо осібно будинку, зовсім недалеко від власне міста Термінус.
Задні дверцята відсунулися. Звідти вийшов охоронець у формі Корпусу безпеки мерії, потім молодик, потім іще двоє охоронців.
Пелорат не стримував подиву. Мер не лише знала про його працю, а й явно вважала, що ця праця має найвище значення. Людині, яка мала бути його супутником, дали почесну варту, а йому пообіцяли першокласний корабель, на якому цей супутник зможе бути пілотом. Неабияк приємно! Неабияк…
Хатня робітниця Пелората відчинила двері. Молодик зайшов, а двоє вартових стали по обидва боки від входу. Крізь вікно Пелорат бачив, що третій вартовий залишився надворі, а тепер під’їхало ще й друге авто. Додаткова охорона!
Казна-що!
Він повернувся й, побачивши молодика, зі здивуванням виявив, що знає його. Бачив на голографічних знімках. Він сказав:
— То ви отой самий депутат. Ви Тревіз!
— Ґолан Тревіз. Саме так. А ви професор Янов Пелорат?
— Так, так, — сказав Пелорат. — То це ви будете…
— Ми будемо супутниками в подорожі, — дерев’яним голосом відповів Тревіз. — Принаймні так мені сказали.
— Але ж ви не історик.
— Ні. Як ви вже сказали, я депутат, політик.