— Чесно кажучи, мій любий дру… тобто мій любий Тревізе, я й не розумію. Мабуть, я був занадто захоплений своїми дослідженнями. Коли вдома є надзвичайний комп’ютер, здатний з’єднатися з іншими комп’ютерами в будь-якій точці Галактики, то, знаєте, якось і не виникає потреби зрушити з місця. Чомусь я очікував, що зорельоти більші за цей.
— Це мініатюрна модель, але однаково вона значно більша всередині, ніж будь-який корабель цього розміру.
— Як таке може бути? Ви смієтеся з мого невігластва.
— Ні-ні. Я серйозно. Це один з перших повністю гравітизованих кораблів.
— Що це означає? Але, будь ласка, не пояснюйте, якщо для цього потрібні глибокі знання з фізики. Я повірю вам на слово, так само як ви вчора повірили мені щодо єдиного виду людей та єдиного світу, звідки вони походять.
— Спробуймо, професоре Пелорат. Протягом багатьох тисячоліть зореплавання ми користувалися хімічними, йонними та гіператомними двигунами, і всі ці пристрої були громіздкі. Старий імператорський флот мав кораблі по п’ятсот метрів завдовжки, де житлового простору було менше, ніж у маленькій квартирі. На щастя, Фундація спеціалізується на мініатюризації, відколи існує, через брак матеріальних ресурсів. Цей корабель — кульмінація. Він використовує антигравітацію, а пристрій, що робить її можливою, майже не займає місця і фактично вбудований у корпус. Якби його не було, нам досі потрібен був би гіператомний…
До них підійшов вартовий зі Служби безпеки.
— Вам час на борт, панове!
Небо вже починало сіріти, хоча до сходу сонця ще залишалося півгодини.
Тревіз озирнувся.
— Мій багаж завантажили?
— Так, депутате, ви побачите, що корабель споряджено всім необхідним.
— Ага, і одягом, який не підійде мені ані за розміром, ані за стилем.
Вартовий усміхнувся раптово й майже по-хлоп’ячому.
— Гадаю, що підійде, — сказав він. — Останніх тридцять або сорок годин мер змусила нас працювати понаднормово, і ми підібрали те, що вам пасує. Не зважаючи на вартість. Послухайте, — він озирнувся, ніби бажаючи упевнитись, що ніхто не помітить цього раптового братання, — ви двоє щасливчики. Це найкращий корабель у світі. Повністю споряджений, за винятком озброєння. Мов сир у маслі купаєтеся.
— Аби не потонути, — відповів Тревіз. — Ну що, професоре, ви готові?
— Із цим — так, — сказав Пелорат і показав квадратну пластину близько двадцяти сантиметрів завширшки в чохлі зі сріблястого пластику. Тревіз раптом зрозумів, що Пелорат тримав її відтоді, як вони залишили його домівку, перекладаючи з руки в руку й ніколи не відкладаючи, навіть тоді, коли вони ненадовго зупинилися поснідати.
— Що це, професоре?
— Моя бібліотека. Вона каталогізована за темами й джерелами і вся вмістилася на одній пластині. Якщо ви вважаєте цей корабель дивом, то як щодо цієї пластини? Ціла бібліотека! Все, що я зібрав! Дивовижно! Дивовижно!
— Так, — сказав Тревіз, — ми мов сир у маслі.
Тревіз був у захваті від «нутрощів» корабля. Конструктори вміло використали простір. Тут була комора із запасом їжі, одягу, фільмів та ігор. Тут був тренажерний зал, вітальня й дві майже однакові спальні.
— Оця, — сказав Тревіз, — мабуть, буде вашою, професоре. Принаймні тут є частотний зчитувач.
— Добре, — задоволено сказав Пелорат. — Який же я йолоп, що так довго уникав космічних польотів. Я міг би жити тут у своє задоволення, мій любий Тревізе.
— Просторіше, ніж я очікував, — із задоволенням сказав Тревіз.
— І двигуни справді в корпусі, як ви казали?
— Пристрої управління там є в будь-якому разі. Нам не потрібно зберігати паливо чи безпосередньо користуватися ним. Ми використовуватимемо запас основної енергії Всесвіту, тож паливо та двигуни тут скрізь. — Він невизначено махнув рукою.
— Що ж, а от тепер у мене виникла думка — а як щось піде не так?
Тревіз знизав плечима.
— Я проходив вишкіл із зореплавання, але не на цих кораблях. Якщо щось буде не так із гравітаційним двигуном, боюся, я нічого не зможу вдіяти.
— Але ж ви можете управляти цим кораблем? Пілотувати його?
— Я й сам зараз себе про це запитую.
Пелорат сказав:
— Ви гадаєте, що це автоматизований зореліт? Чи не може бути так, що ми просто пасажири? Може, ми просто маємо тут сидіти.
— Такі штуки працюють на поромах, що курсують між планетами та космічними станціями в межах одної зоряної системи, але я ніколи не чув про автоматизовану подорож крізь гіперпростір. Принаймні поки що. Поки що.
Він знову озирнувся навколо й відчув, як у душу заповзає страх. Що, як ця стара карга, мер, змогла аж так його обдурити? Може, Фундація вже здійснює автоматизовані міжзоряні подорожі, і йому доведеться летіти на Трентор зовсім проти власної волі, і права голосу в нього тут не більше, ніж у будь-якої деталі меблів на борту?