Він сказав з удаваною бадьорістю:
— Сідайте, професоре. Мер сказала, що цей корабель повністю комп’ютеризовано. Якщо у вашій кімнаті є частотний зчитувач, то в моїй має бути комп’ютер. Розташовуйтеся зручніше й дозвольте мені трохи пройтися тут самому.
На обличчі Пелората відразу ж з’явилася тривога.
— Тревізе, дорогий мій приятелю… Ви ж не збираєтеся втекти з корабля?
— Ні, це зовсім не в моїх планах, професоре. А якби я й спробував, то будьте певні, що мене зупинять. Мер не дозволить мені втекти. Усе, що я планую, — це дізнатися, як управляти «Далекою зіркою». — Він усміхнувся. — Я вас не залишу, професоре.
Тревіз усе ще всміхався, коли зайшов до кімнати, яку вважав своєю спальнею, але щойно він м’яко зачинив двері, його обличчя стало стриманішим. Поза сумнівом, мають бути якісь засоби зв’язку з планетою неподалік від корабля. Неможливо уявити, що корабель наглухо ізолювали від навколишнього середовища, тому десь — можливо, у стінній ніші, — має бути передавач. Він міг би скористатися ним, щоб зв’язатися з офісом мера й запитати про пульт управління.
Він уважно оглянув стіни, узголів’я ліжка та охайні, гладенькі меблі. Якщо нічого не знайде тут, то пройдеться рештою корабля.
Він уже збирався відвертатися, коли його око помітило проблиск світла на коричневій поверхні стола, гладенькій і легкій. Світне коло із чітким написом: «ІНСТРУКЦІЇ З КОРИСТУВАННЯ КОМП’ЮТЕРОМ».
Ага.
Проте в нього все одно закалатало серце. Комп’ютери, програми, для опанування яких потрібен довгий час. Тревіз ніколи не дозволяв собі таких дурниць, як недооцінювання власного інтелекту, але, з іншого боку, гросмейстером він теж не був. Є ті, хто добре вправляється з комп’ютерами, і є ті, хто не має таких здібностей, — і Тревіз чудово розумів, до якого класу належить.
Під час служби на флоті Фундації він дістав звання лейтенанта й часом, як бував черговим офіцером, мав змогу користуватися корабельним комп’ютером. Але він ніколи не чергував одноосібно й від нього не очікували, що він знатиме щось понад процедуру виконання рутинних маневрів, яких вимагали від чергового офіцера.
Із тривожним відчуттям він згадав, яка за розміром була роздруківка повного опису програми і як поводився сержант-технік Краснет за консоллю бортового комп’ютера. Він грав на ній, ніби це був найскладніший музичний інструмент у Галактиці, і робив усе це з якоюсь байдужістю, ніби йому вже набридла її простота — та все ж навіть сержантові доводилося час від часу заглядати в роздруковані стоси паперу, збентежено на себе лаючись.
Тревіз нерішуче торкнувся пальцем світного кола, і сяйво відразу ж укрило всю поверхню стола. На ньому з’явилися контури двох рук: правої та лівої. Раптом стільниця плавно нахилилася під кутом у 45 градусів.
Тревіз сів за стіл. Слова були зайві. Він зрозумів, що має робити.
Він поклав руки на контури на столі, що легко підлаштувалися під його дії. Стільниця здавалася м’якою, майже оксамитовою на дотик, його долоні тонули в ній. Тревіз ошелешено витріщився на них, адже вони взагалі-то ні в чому не тонули. Очі підказували йому, що руки лежать на поверхні. Але відчуття були такі, ніби поверхня стола розступилася під його пальцями, ніби щось лагідно й тепло тримало його долоні.
І це все?
Що ж далі?
Він озирнувся, а тоді заплющив очі у відповідь на пропозицію.
Він нічого не почув. Нічого!
Проте в мозку з’явилося речення, що нагадувало його власну мандрівну думку: «Будь ласка, заплющ очі. Розслабся. Ми встановимо зв’язок».
Через руки?
Чомусь Тревіз завжди вважав, що коли вже людина силою думки встановлюватиме зв’язок з комп’ютером, то це відбуватиметься через якусь шапочку на голові та електроди, приєднані до очей та черепа.
Руки?
А чому б і ні? Тревіз почувався так, ніби кудись відлітає, майже сонний, але не втрачаючи гостроти розуму. Чому б не руки?
Очі — це не більше, ніж органи чуттів. Мозок — не більше, ніж центральний комутатор, оправлений у кістку й відокремлений від робочої поверхні тіла. Саме руки були робочою поверхнею, руки, що відчували Всесвіт та маніпулювали ним.
Люди думали руками. Саме руки відповідали на їхню допитливість, обмацували, щипали, повертали, піднімали й зважували. Так, у деяких тварин чималий мозок, проте вони не мають рук, і в цьому їхня принципова відмінність.