Коли Гендібал це сказав, вираз обличчя інтерв’юєра трохи змінився, але юнак уже відчував психомову й зміг витлумачити цю зміну. Він знав так точно, ніби про це оголосив сам інтерв’юєр, що в його особовій справі з’явиться маленька примітка про те, що ним буде важко маніпулювати.
Так, звісна річ!
Гендібал мав намір стати людиною, якою важко буде маніпулювати.
Тепер йому було тридцять. За два місяці йому виповниться тридцять один, і він уже член Ради Спікерів. Щоб стати Першим Спікером, йому знадобиться щонайбільше дев’ять років, і він знав: йому це вдасться. Ця зустріч з нинішнім Першим Спікером мала важливе значення для його планів, і, щоб справити належне враження, він не шкодував зусиль, удосконалюючи своє володіння психомовою.
Коли двоє Спікерів Другої Фундації спілкуються одне з одним, їхня мова не схожа на жодну іншу в Галактиці. Це мова і швидких жестів, і слів, і змін психічного стану, що їх фіксують одне в одного співрозмовники.
Стороння людина мало що почула б із цієї розмови, якщо щось би почула взагалі, але за короткий час такі співрозмовники можуть обмінятися багатьма думками, і точний зміст цієї розмови неможливо буде передати нікому, окрім іншого Спікера.
Мова Спікерів мала свою перевагу у швидкості та безмежній точності, але її недоліком було те, що замаскувати свої думки було майже неможливо.
Гендібал знав власну думку про Першого Спікера. Він вважав, що Перший Спікер — це чоловік, розумовий розквіт якого вже позаду. Перший Спікер, на думку Гендібала, не очікував жодної кризи й не був готовий до неї, до того ж якби така криза й постала, йому забракло б вправності з нею впоратися. За всієї доброзичливості та приязності Шандесса він був саме тим, із чого постає катастрофа.
Гендібалові доводилося приховувати все це не лише в словах, жестах і міміці, а й навіть у думках. Він не знав достатньо ефективного способу не дати Першому Спікеру вловити його настрій.
Не вдавалося Гендібалові уникнути й розуміння того, що відчуває до нього Перший Спікер. За привітністю та доброзичливістю — доволі помітними й достатньо щирими — Гендібал чув десь удалині поблажливість і веселощі й не давав собі виявити у відповідь обурення або виявляв його якомога менше.
Перший Спікер усміхнувся й відкинувся в кріслі. Він не ставив ноги на стіл, але продемонстрував потрібну суміш самовпевненої невимушеності й неформальної приязності — якраз стільки, щоб Гендібал не мав упевненості в тому, яке враження справила його заява.
Оскільки Гендібалові не запропонували сісти, набір дій і поз, спрямованих на зменшення цієї невпевненості, було для нього обмежено. Перший Спікер не міг цього не розуміти.
Шандесс сказав:
— План Селдона не має сенсу? Що за дивовижна заява! Чи переглядали ви нещодавно Головний Випромінювач, Спікере Гендібал?
— Я часто його вивчаю, Перший Спікере. Це для мене і обов’язок, і втіха.
— А ви часом не вивчаєте лише ті порції даних, що періодично з’являються у вашому полі зору? Ви спостерігаєте за ним у мікрорежимі — система рівнянь тут, струмочок поправок там? Звичайно, це дуже важливо, але я завжди вважав, що час від часу бачити весь напрямок руху — чудова вправа. Вивчати Головний Випромінювач акр за акром корисно, але коли дивишся на нього як на континент, це надихає. Чесно кажучи, Спікере, я вже й сам давно цього не робив. Долучитеся до мене?
Гендібал не наважився на занадто довгу паузу. Це потрібно зробити легко й весело чи не робити взагалі.
— Це було б для мене честю й утіхою, Перший Спікере.
Перший Спікер натиснув на важіль збоку столу. Такий стіл був у кабінеті кожного Спікера, і той, що стояв у кабінеті Гендібала, був нічим не гірший за той, що належав Шандессові. У всіх своїх зовнішніх проявах — у тих, що не мали значення, — Друга Фундація була егалітарним суспільством. Насправді єдина офіційна прерогатива Першого Спікера була виражена в його титулі — він завжди говорив першим.
З натисканням важеля в кімнаті потемнішало, але майже відразу темряву наповнило якесь тьмяне перлинне світло. Обидві довгі стіни стали спочатку жовтавими, відтак — яскравішими й білішими, і нарешті на них проявилися акуратно видрукувані рівняння — такі малі, що їх нелегко було прочитати.
— Якщо ви не заперечуєте, — сказав Перший Спікер, своїм тоном даючи зрозуміти, що не дозволить жодних заперечень, — ми зменшимо зображення, щоб якомога більше побачити за один раз.
Чіткий шрифт звузився до рядків завтовшки з тріщинку, чорних звивин на перлинному фоні.