«Приємно познайомитись, сір Данкен,» відповів більший з двох білих лицарів. Я сір Роланд Крейкхолл, а це мій присяжний брат, сір Доннел з Сутінкового Долу.»
Семеро Королівських гвардійців вважались найкращими воїнами в Семи Королівствах, не рахуючи хіба що крон-принца Бейлора Зламаного Списа. «Ви будете брати участь в турнірі?» спитав тривожно Данк.
«З нашого боку було б не надто коректно змагатись проти тих, кого ми поклялись захищати,» відповів рудоволосий та рудобородий сір Доннел.
«Принц Валарр має за честь бути одним із захисників леді Ешфорда,» пояснив сір Роланд, «а два його кузени мають намір кинути йому виклик. «Решта з нас приїхали тільки як глядачі.»
З полегшенням Данк подякував білим лицарям за розмову і виїхав із замку до того, як до нього міг причепися черговий принц. Три принци, розмірковував він, їдучи на полфрі вулицями Ешфорда. Валарр був старшим сином принца Бейлора, другим по лінії наслідування на Залізний Трон, проте Данк не знав, як багато батьківської майстерності зі списом та мечем той унаслідував. Щодо інших принців Таргеріенів, то про них він знав ще менше. Що я робитиму, якщо доведеться їхати проти принца? Чи дозволять мені взагалі виступити проти такої високої особи? Відповіді він не знав. Старий часто казав, що Данк недалекий, як дитина, і саме зараз це відчувалось.
6
Хенлі подобалась Легконога аж до тих пір поки він не почув, що Данк хоче її продати. Після цього конюх почав бачити лише її недоліки. Він запропонував триста срібних. Данк сказав, три тисячі буде ближче до реальної ціни. Після довгих торгів і суперечок, вони зупинились на сумі в сімсот п’ятдесят срібних оленів. Це було значно ближче до початкової ціни Хенлі, аніж Данка, що трохи гнітило останнього, проте конюх впирався, тому зрештою в Данка не залишилось вибору і він змушений був погодитись. Друга суперечка почалась, коли Данк заявив, що в цю ціну не входить вартість сідла, а Хенлі наполягав, що входить.
Зрештою і це питання владнали. Поки Хенлі відраховував гроші, Данк погладив Легконогу, втішаючи її. «Якщо я виграю, я повернусь і викуплю тебе, обіцяю.» Він не сумнівався, що до того часу всі недоліки полфрі раптом зникнуть, і йому доведеться заплатити вдвічі більше ніж сьогодні.
Конюх дав йому три золоті, а решту сріблом. Данк вкусив один золотий та посміхнувся. До цього він ніколи не «куштував» золото, і навіть не тримав його в руках. Люди називали ці монети драконами, оскільки на одній стороні монет був викарбуваний дракон Дому Таргеріенів. На іншій стороні були обличчя королів. На двох монетах, які дав йому Хенлі було лице короля Дейрона. Третя була старша, потертіша з іншим королем. Його ім’я було написаним одразу під профілем, проте Данк не вмів читати. Золото було спилене по краям, помітив Данк. Він обурено вказав на це Хенлі. Конюх бурчав, проте доплатив ще кілька срібних та жменю мідяків, щоб компенсувати нестачу ваги монети. Данк повернув йому кілька мідяків назад і кивнув на Легконогу. «Це для неї,» сказав він. «Купи їй трохи вівса сьогодні. І яблуко.»
Зі щитом на руці і мішком старої броні через плече, Данк рушив далі по сонячним вулицям Ешфорда. Вага монет в гаманці надавала дивні відчуття. Якесь запаморочення з однієї сторони та тривогу з іншої. Старий ніколи не довіряв йому більше одної-двох монет зараз. Він би міг прожити рік на ці гроші. Але що б він робив далі? Продав Грома? Така доріжка закінчилась би жебрацтвом або грабіжництвом. Такий шанс рідко коли випадає, я повинен ризикнути всім.
На час коли він перебрався назад на південний берег Коклсвенту, ранок вже майже закінчився і турнірне поле знову ожило. Продавці вина та сосисок активно торгували, танцюючий ведмідь топтався поруч зі своїм господарем, поки той горланив пісню «Ведмідь та краля,» жонглери жонглювали, а лялькарі закінчували чергову виставу.
Данк зупинився подивитись як гине ляльковий дракон. Коли ляльковий лицар відсік тому голову і червона труха посипалась на траву, він гучно засміявся і кинув дівчині два мідяки. «Один за вчорашній виступ,» пояснив він. Вона впіймала монетки на льоту і посміхнулась йому такою милою посмішкою, яку він ще не бачив.
Вона посміхнулась мені чи монетам? Данк ніколи не був з дівчиною і трохи ніяковів у жіночій компанії. Одного разу, три роки назад, коли гаманець старого був повним після півроку служби у сліпого лорда Флорента, він сказав Данку, що тому час піти в бордель і стати чоловіком. Але він був п’яним тоді, і нічого не пам’ятав, коли протверезів. А Данк соромився йому нагадати. Та й взагалі, він був непевний чи йому хотілося шльондри. Хоча у нього ніколи не буде високородної дами як у справжнього лицаря, Данк хотів хоча б знайти таку, якій би він подобався більше, аніж його срібло.