«Блазень і лицар?» перепитала Джонквіль. «Ніколи про таке не чула.»
«Мила леді,» відповів Флоріан, «всі чоловіки блазні, і всі чоловіки лицарі, коли справа стосується жінки.»
Це була гарна вистава, сумна та мила одночасно з енергійним поєдинком на мечах та красиво розфарбованим гігантом. Після закінчення товста жінка пішла вздовж натовпу збираючи монетки, поки дівчина спаковувала ляльок.
Данк взяв Егга і направився до неї.
«Мілорд?» вона кинула погляд на нього і невпевнено посміхнулась. Вона була на голову нижча ніж він, проте все одно вища за всіх дівчат, яких він коли-небудь бачив.
«Гарна вистава,» захоплено заявив Егг. «Мені сподобалось як ви керували Джонквіль, драконом та іншими ляльками. Я бачив лялькову виставу минулого року, але там всі ляльки весь час смикались. А от у вас вони рухаються плавно.»
«Дякую,» ввічливо відповіла вона хлопчику.
Данк додав, «І фігурки майстерно вирізані. Дракон, особливо. Страхітлива істота. Ви самі їх вирізали?»
Вона кивнула. «Мій дядько вирізає, а я розфарбовую.»
«Чи не могли б ви розфарбувати дещо для мене? Я заплачу.» Він стягнув щит зі свого плеча і розвернув його, щоб показати дівчині. «Мені потрібно щось зобразити тут замість чаші.»
Дівчина глянула на щит, а потім на нього.
«І щоб ви хотіли тут намалювати.»
Данк над цим ще не думав. Якщо не чаша старого, то що? В голові не було ніяких ідей. Данк дурна голова, недалекий, як дитина. «Я не… Я не зовсім впевнений.» Його вуха знову по-зрадницьки почервоніли. «Ви напевно думаєте, що я повний блазень.»
Вона посміхнулась. «Всі чоловіки блазні і всі чоловіки лицарі.»
«А які фарби у вас є?» спитав він, сподіваючись, що її відповідь наштовхне його на якусь ідею.
«Я можу змішувати фарби і отримати будь-який колір, який вам потрібний.»
Коричневий колір на щиті старого завжди здавався Данку занадто прісним. «Фон повинен бути кольору заходу сонця,» раптом вирішив він. Старий любив заходи сонця. «А от на фоні…»
«В’яз,» підказав Егг, «великий в’яз біля ставка з коричневим стовбуром та зеленими гілками.»
«Так,» погодився Данк. «Це підійде. В’яз… і падаюча зірка над ним. Зможете таке намалювати?»
Дівчина кивнула. «Давайте мені щит. Я розмалюю його сьогодні ввечері, а завтра ви зможете його забрати.»
Данк передав їй щит. «Я — сір Данкен Високий.»
«А я Тансіль.» «Тансіль Занадто Висока — так дразнили мене хлопці.»
«Ви не занадто висока,» бовкнув Данк. «Ви якраз підходите для…» Він зрозумів, що збирався сказати і густо почервонів.
«Для?» нахилила голову Тансіль.
«Ляльок,» нарешті кволо викрутився він.
10
Перший день турніру обіцяв бути яскравим та сонячним. Данк закупив торбину їжі, тож цього разу вони збирались поснідати гусячими яйцями, смаженим хлібом і беконом. Проте, коли їжа була готова, Данк відчув, що в нього повністю відсутній апетит. Хоча він і знав, що не буде змагатись сьогодні, Данк відчував себе так, неначе в животі у нього камінь. Право першого виклику належало визначним лицарям високого походження, високородним лордам та їхнім синам, переможцям попередніх турнірів.
Егг базікав весь сніданок, обговорюючи то одного учасника, то іншого та зважуючи їхні шанси. Він зовсім не жартував, коли заявив мені, що знає кожного відомого лицаря в Семи Королівствах, з гіркотою подумав Данк. Він відчував себе приниженим, так уважно прислуховуючись до слів худого сироти, але ця інформація могла стати йому у нагоді, доведись Данку виступити проти одного з тих лицарів.
Поле просто кишіло від людей, кожен з яких намагався проштовхнутись поближче, щоб все побачити. Данк вмів штовхатись не гірше за інших, і його розміри в цьому лише допомагали. Він проштовхнувся до підвищення десь за шість ярдів до огорожі. Коли Егг пожалівся, що йому нічого не видно, Данк посадив хлопця собі на плечі. По той бік поля трибуна була заповнена високородними лордами та леді, заможними міщанами і дюжиною лицарів, які вирішили не змагатись сьогодні. Він не побачив принца Мейкара, але помітив принца Бейлора поруч з лордом Ешфордом. Сонце грало на золотій застібці принца, яка утримувала його плащ, а тонка корона прикрашала його голову. Але в усьому іншому він був одягнутий значно скромніше, ніж більшість присутніх лордів. Правду кажучи, він не виглядав як Таргеріен через своє темне волосся. Останню думку Данк озвучив Еггу.
«Кажуть, що він вдався в свою матір,» нагадав йому хлопець. «Вона була дорнійською принцесою.»
П’ять захисників розбили свої намет на північному кінці поля з річкою позаду себе. Найменші два були помаранчевого кольору, а на щитах, що висіли на їх вході, було зображення білого сонця та шеврона. То були сини лорда Ешфорда — Ендроу та Роберт, брати прекрасної діви. Данк ніколи не чув нічого особливого про їх лицарську майстерність, а це означало, що скоріш за все вони будуть першими із захисників, які програють.