Лезо було прямим і важким, з хорошої, кованої в замку сталі, руків’я з м’якої шкіри оберненої навколо дерева, головка руків’я — чорний відполірований камінь. Незважаючи на свою скромність, меч добре лежав в руці і Данк чудово знав наскільки він гострий, працюючи над ним з точильним каменем ночами перед тим як відійти до сну. Він годиться для моєї долоні так само як він годився і для нього, а в Ешфорді зараз проводять турнір.
2
В Легконогої була приємніша хода, ніж в Каштанки, проте Данк все одно відчував себе втомленим, коли помітив трактир попереду — високу будівлю з глини та дерева поруч зі струмком. Тепле жовте світло з його вікон виглядало настільки закликаючи, що він просто не міг проїхати повз. В мене три срібних, сказав він собі, достатньо для хорошої їжі та такої кількості елю, яку він тільки захоче випити. Коли він спішився, голий хлопець вискочив зі струмка та почав витиратись грубим бурим плащем. «Ти тут конюх?» спитав його Данк. Хлопчина виглядав не старшим восьми чи дев’яти років, блідий та худий, з ногами по щиколотку в річному намулі. Волосся було найприкметнішим в зовнішності хлопця. Точніше, відсутність цього волосся.
«Я хочу щоб ти вичесав мою полфрі. І вівса для всіх трьох. Доглянеш за ними?»
Хлопчина нахабно поглянув на нього. «Я б міг. Якби хотів»
Данк нахмурився. «Ти ще поговори в мене! Я лицар, щоб ти знав.»
«Ти не схожий на лицаря.»
«А що всі лицарі, виглядають однаково?»
«Ні, але вони точно не виглядають ти. Твій пояс для меча зроблений з мотузки.»
«Поки він надійно служить, мені немає на що скаржитись А тепер займись моїми конями. Отримаєш мідяк, якщо впораєшся добре і головицю — якщо ні. Він не став чекати на відповідь конюха, а розвернувся і зайшов всередину.
Як для цієї години, він очікував побачити заповнений трактир, натомість приміщення було майже порожнє. Молодий лорд у вишуканому рожевому плащі хропів за одним із столів в калюжі розлитого вина. Крім нього, нікого не було. Данк невпевнено оглянувся, аж тут з кухні з’явилась коренаста жінка з блідим обличчям і запропонувала, «Сідай, де хочеш. Тобі налити елю, чи ти хотів би поїсти?»
«І те, й інше.» Данк присів біля вікна, подалі від сплячого чоловіка.
«У нас сьогодні хороша ягнятина, зажарена в травах і кілька качок, яких підстрелив мій син. Що будеш?»
Він не їв в трактирі більше ніж півроку. «І те, й інше.»
Жінка розсміялась. «Ну, ти достатньо великий для цього.» Вона наповнила келих елю і принесла його йому на стіл. «Тобі буде потрібна кімната на ніч?»
«Ні.» Данк із задоволенням переночував би на м’якому матраці з дахом над головою, але він повинен був бути обережним зі своїми витратами. Земля так само підійде для ночівлі. «Трохи їжі, трохи елю і далі в дорогу — до Ешфорда. Далеко, до речі, до нього?»
«Один день їзди. Рухайся на північ, коли дорога роздвоїться біля згорівшого млина. Мій хлопець подивився до твоїх коней, чи знову кудись втік?»
«Ні, він тут,» відповів Данк. «У вас схоже небагато відвідувачів.»
«Половина міста відправилось подивитись на турнір. Мої теж би поїхали, якби я дозволила. Коли мене не стане, вони успадкують цей трактир, але хлопець занадто любить яшкатись із солдатами, а дівчата починають зітхати і хихотіти кожного разу, як поруч проїжджає лицар. Не можу зрозуміти чому. Лицарі — такі самі люди як і всі, і я ніколи не бачила поєдинку вартого хоча б кількох яєць. Вона поглянула на Данка з цікавістю; його меч та щит говорили про одне, але мотузка замість пояса для меча і груба одежа — про інше. «Ти теж прямуєш на турнір?»
Він зробив ковток елю перед тим як відповісти. Напій був каштаново-коричневого кольору, терпкий на смак — саме такий як він любив. «Так,» сказав він. «Я збираюсь його виграти.»
«Справді?» ввічливо поцікавилась трактирщиця.
В іншому кінці залу, лорд підняв голову з калюжі вина. В нього був жовтий нездоровий колір обличчя, пісочного кольору волосся на голові скуйовджене неначе гніздо гризунів та світла щетина на підборідді. Він потер свій рот, глянув на Данка і просопів «Ти був в моєму сні.» Тремтячою рукою він тикнув пальцем. «Тримайся від мене подалі, чуєш?» «Тримайся від мене подалі.»
Данк невпевнено подивився на нього, «Мілорд?»
Трактирщиця нахилилась ближче. «Не зважай на нього. Він лише п’є і патякає про свої сни. Я принесу зараз їжу.» Вона вийшла.
«Їду?» Молодий лорд вимовив це слово неначе якусь непристойність. Похитуючись, він встав з-за столу, тримаючись однією рукою щоб не впасти. «Мене зараз знудить,» пообіцяв він. Передня частина його жакету була покрита старими червоними плямами від вина. «Я шукав шльондру, але тут не залишилось жодної. Всі подались в Ешфорд. Боги, як мені треба вина.» Хитаючись він покинув залу, і Данк почув як він піднімається сходами, мугикаючи якусь пісню собі під ніс.