А потім він почув фиркання коня, і якимось чином він відчув, що це Грім. Данк розвернувся і побіг. Ось він, прив’язаний разом з Каштанкою поруч з круглим шатром, що світився неясним золотим світлом з середини. На його вершині прапор поник, але Данк все-одно міг розрізнити темні округлі риси яблука Фоссовеїв. Можливо, ще є надія.
«Суд поєдинком,» задумливо сказав Рейман. «Боги милосердні, Данкен, це означає справжні списи, моргенштерни, бойові сокири… ну і мечі не будуть затуплені, ви розумієте?»
«Рейман Неохочий,» посміхнувся його кузен сір Стеффон. Застібка із золотого яблука кріпила його плащ з жовтої вовни. «Ти дарма хвилюєшся, кузене, це поєдинок лицарів. Ти не лицар, тож твоя шкура в безпеці. Сір Данкен у вас є один Фоссовей, принаймні. Той що спілий. Я бачив, що Ейріон зробив з тими лялькарями. Я за вас.»
«Я теж,» сердито огризнувся Рейман. «Я всього лише мав на увазі, що…»
Його кузен на дав йому завершити. «Хто ще б’ється за вас, сір Данкен?»
Данк безнадійно розвів руками. «Я більше нікого не знаю. За виключенням сіра Манфреда Дондарріона. Але він навіть не хотів поручатись за мене як за лицаря. Він ніколи не стане ризикувати своїм життям заради мене.
Сіра Стеффона це не збентежило. «Тоді нам потрібно знайти ще п’ятьох надійних людей. На щастя, у мене більше ніж п’ять друзів. Лео Довгий Шип, Усміхнений Шторм, лорд Керон, Ланністери, сір Отто Брекен… і Блеквуди теж, хоча уявити Брекенів і Блеквудів на одній стороні в бою майже неможливо. Я поговорю з деякими із них.
«Вони не будуть надто щасливі, що ви їх розбудете,» нагадав його кузен.
«От і прекрасно,» заявив сір Стеффон. «Якщо вони розсердяться, то битимуться з більшою наснагою. Можете покластись на мене, сір Данкен. Кузен, якщо я не повернусь до ранку, візьмеш мою броню, а також осідлаєш та підготуєш Гніва. Зустрінемось на майданчику для претендентів. Він посміхнувся. «Думаю, цей день запам’ятають.» Виходячи з шатра, він виглядав майже щасливим.
А от Рейман, навпаки, залишився похмурим. «П’ять лицарів,» промовив він понуро, коли його кузен пішов. «Данкен, менше за все я хочу руйнувати ваші надії, але…»
«Якщо ваш кузен зможе переконати людей про яких він говорив…»
«Лео Довгий Шип? Звір з Брекена? Усміхнений Шторм?» Рейман піднявся. «Я не сумніваюсь, що він знає їх всіх, але я менш певен, що вони знають його. Стеффон бачить шанс прославитись, але для вас це питання ціною в життя. Ви повинні шукати власних людей. Я допоможу. Краще мати забагато лицарів, ніж замало.» Шум ззовні привернув увагу Реймана. «Хто це там?» крикнув він. При цих словах в шатро, відкинувши завісу ввійшов хлопець і худий чоловік в промоченому дощем плащі.
«Егг?» вскочив на ноги Данк. «Ти що тут робиш?»
«Я твій сквайр,» відповів хлопець. «Вас же має хтось озброїти, сір.»
«А твій батько знає, що ти втік із замку?»
«Боги милосердні, сподіваюсь, що ні.» Дейрон Таргеріен розчепив застібку плаща і той зісковзнув з його плечей.
«Ви? Ви геть здуріли прийшовши сюди?» Данк витягнув ножа. «Я б повинен був почастувати вас цим у живіт.»
«Можливо й так,» визнав принц Дейрон. «Але краще б ви почастували мене келихом вина. Гляньте на мої руки.» Він простягнув їх і стало видно як вони трусяться.
Данк сердито ступив до нього. «Мене не обходять ваші руки. Ви збрехали про мене.»
«Ну, я ж мав щось сказати свому батьку, коли він спитав, куди подівся мій маленький брат,» виправдався принц. Він сів не дивлячись на Данка та ножа в його руці. «По правді кажучи, я навіть не помітив, що Егг пропав. Його не було на дні мого келиха, а більше нікуди я й не дивився, так що…» Він зітхнув.
«Сір, мій батько має намір приєднатись до бійців зі сторони звинувачення,» втрутився Егг. «Я молив його не робити цього, але він невблаганний. Каже, що це єдиний спосіб врятувати честь Ейріона та Дейрона.»
«Ніби я просив, щоб мою честь хтось рятував,» кисло додав принц Дейрон. «В кого вона є, той хай собі її і тримає, якщо ви спитаєте мене. Але, як вийшло, так вийшло. Не знаю, наскільки це важливо, сір Данкен, але на мій рахунок можете не турбуватись. Єдина річ, яка подобається мені менше за коней, це мечі. Ці важкі і страшенно гострі речі. Я намагатимусь виглядати якнайкраще при першій атаці, але потім… я думаю, ви можете нанести мені хороший удар кудись збоку по шолому. Нехай задзвенить, але не дуже гучно, якщо ви розумієте про що я. Мої брати не поступаються мені в бойовому мистецтві, танцям, розумі і читанні книг, проте ніхто з них і близько не вміє так майстерно лежати непритомним в багнюці як я.»