Данк витріщився на нього намагаючись зрозуміти, чи принц кепкує з нього. «Чому ви прийшли?»
«Попередити вас про ваших противників,» відповів Дейрон. «Мій батько скомандував Королівській гвардії битись разом із ним.»
«Королівська гвардія?» шоковано перепитав Данк.
«Точніше трьом гвардіцям, які присутні тут. Дякувати богам, дядько Бейлор залишив решту чотирьох в Королівській Гавані.»
Егг назвав імена. «Сір Роланд Крейкхолл, сір Доннел з Сутінкового Долу та сір Віллем Вайлд.»
«Не те щоб у них був вибір,» додав Дейрон. «Вони присягнули захищати короля та членів королівської сім’i. А мої брати і я крові дракона.»
Данк порахував на пальцях. «Тобто шестеро. А хто буде сьомим?»
Принц Дейрон знизав плечима. «Ейріон когось знайде. А якщо потрібно, то купить. У нього золота більш ніж достатньо.»
«А хто в тебе?» спитав Егг.
«Кузен Реймана, сір Стеффон.»
Дейрон поморщився. «Лише один?»
«Сір Стеффон спробує залучити когось із своїх друзів.»
«Я можу знайти людей,» сказав Егг. «Лицарів. Справді можу.»
«Егг,» відповів Данк, «Я буду битись проти твоїх рідних братів.»
«Ти не скривдиш Дейрона,» сказав хлопець. «Він вже сказав тобі, що впаде. А стосовно Ейріона… Як я був малим, він інколи прокрадався в мою спальню, і приставляв ножа мені поміж ніг. У мене забагато братів, казав він, можливо, однієї ночі я зроблю тебе своєю сестрою, щоб я міг одружитись на тобі. Він втопив мого кота в криниці. Він завжди заперечував це, але я знаю, що це він.
Принц Дейрон втомлено кивнув. «Егг правий. Ейріон справжнє чудовисько. Він вважає себе драконом в людському тілі, розумієте? Ось чому він так розлютився на ту лялькову виставу. Шкода, що він не народився Фоссовейем, для нас всіх було б краще, якби він вважав себе яблуком, але маємо, що маємо. Нахилившись, він підняв плащ і струсив з нього краплі дощу. «Я повинен прокрастись в замок до того, поки мій батько зацікавиться, чому це я так довго гострю свій меч, але перед цим я хотів би дещо сказати сіру Данкену віч-на-віч. Пройдетесь зі мною?»
Данк недовірливо глянув на принца. «Як скажете, Ваша Високість.» Він заховав ножа назад в піхви. «Мені все одно потрібно буде забрати щит.»
«Егг та я займемось лицарями,» пообіцяв Рейман.
Принц Дейрон зав’язав свій плащ і натягнув капюшон. Данк послідував за ним під м’який дощ. Вони направились в сторону возів торгівців.
«Ви були в моєму сні,» сказав принц.
«Ви вже казали це в тому трактирі.»
«Справді? Справа ось в чому. Мої сни не такі, як ваші, сір Данкен. Мої сни справджуються. Вони лякають мене. Ви лякаєте мене. Ви були в моєму сні і там був мертвий дракон. Величезна звірюка, з крилами здатними накрити все поле. Він впав на вас, але ви були живі, а дракон мертвий.»
«Я вбив його?»
«Цього я не знаю, але ви були там, і дракон теж. Ми колись були господарями драконів, ми Таргеріени. Тепер драконів вже немає, а от ми залишились. Я не боюсь загинути сьогодні. Лише богам відомо чому, але я не боюсь. Але, зробіть мені послугу і прослідкуйте за тим, що ви будете вбивати саме мого брата Ейріона.
«Я теж не боюсь померти,» сказав Данк.
«Ну, особисто я вбивати вас не збираюсь, сір. Я планую забрати свої звинувачення, але з цього нічого не вийде допоки Ейріон не забере свої.» Він зітхнув. «Можливо, я вбив вас своє брехнею. Якщо це так, то мені шкода. Я приречений на пекло, я знаю. І скоріш за все там не буде вина.» Він здригнувся, а потім вони розійшлись в пелені свіжого м’якого дощу.
Торговці поставили свої фургони на західний кінець поля під гілками буків та в’язів. Данк стояв під деревами безпомічно дивлячись на порожнє місце, що залишилось від фургону лялькарів. Поїхали. Він боявся, що вони так зроблять. І я б теж поїхав, якби не був недалеким, як дитина. Він задумався як йому тепер без щита. У нього були гроші, щоб купити новий, якщо хтось продаватиме.
«Сір Данкен,» окликнули його з темряви. Данк розвернувся і побачив, що перед ним стоїть Сталевий Пейт із залізним ліхтарем. Під коротким шкіряним плащем зброяр був по пояс голий. Його широкі груди і товсті руки були вкриті жорстким чорним волоссям. «Якщо ви прийшли за щитом, то вона залишила його в мене.» Він оглянув Данка. «Я бачу дві ноги і дві руки. Отже буде суд поєдинком, так?»
«Суд семи. Як ви здогадались?»
«Ну, вони могли поцілувати тебе і зробити лордом, але це не видається мені надто ймовірним. А якщо б все відбулось по іншому, то в тебе вже бракувало б певних частин тіла. Ходімо зі мною.»
Його фургон було легко розрізнити завдяки мечу та ковадлу намальованих збоку. Данк поліз за Пейтом всередину. Зброяр повісив ліхтар на гак, скинув мокрий плащ і натягнув на себе грубу сорочку. Дошка на шарнірах опустилась з однієї стінки, утворивши столик. «Сідай,» сказав він підштовхнувши йому низький стілець.