Егг допоміг йому зняти поножі і латний комір, Рейман теж. І навіть Сталевий Пейт. У нього настільки крутилось в голові, що він не міг зрозуміти хто є хто. Він розрізняв лише пальці та голоси. Той, хто скаржився явно був Пейтом. «Гляньте, що він зробив з моєю бронею,» бурчав він. Вся пом’ята, побита та поцарапана. Але чого я взагалі хвилююсь? Все одно, виглядає на те, що броню з нього доведеться зрізати.
«Рейман,» прохрипів Данк, схопивши за руки свого друга. «Інші. Що з ними?» він мав це знати. «Хтось загинув?»
«Бізбері,» відповів Рейман. «Вбитий сіром Доннелом з Сутінкового Долу при зіткненні. Сір Хамфрі серйозно поранений. Решта в синяках та крові, але не більше. Не рахуючи вас.»
«А вони? Скаржники?»
Сіра Віллема Вайлда з Королівської гвардії винесли з поля непритомним, і я думаю, що зламав кілька ребер своєму кузену. Принаймні, я сподіваюсь на це.»
«А принц Дейрон?» простогнав Данк. «Він вижив?»
«Після того, як сір Робін вибив його з сідла, принц залишився лежати там, де впав. У нього може бути зламана нога. Його власний кінь наступив на нього, поки бігав по полю.»
Напівпритомний, з думками, що плутались в голові, Данк відчув величезне полегшення. «Значить, він помилився зі своїм сном. Мертвий дракон. Хіба що Ейріон. Але він не загинув, так?»
«Так,» відповів Егг. «Ти помилував його. Хіба не пам’ятаєш?»
«Пам’ятаю, напевно.» Його спогади про бій починали гаснути та плутатись. «Я то відчуваю себе п’яним, то мене все болить так, наче я помираю.»
Вони змусили його лягти і про щось розмовляли над ним, поки він дивився в скаламучене сіре небо. Данку здавалось, що досі ранок. Цікаво, скільки тривав бій?
«Боги милосердні, наконечник списа забив йому глибоко всередину кільця кольчуги,» почув він голос Реймана. Рана почне гнити, якщо не…
«Напоїть його і вилийте на рану киплячу олію,» хтось запропонував. «Так роблять мейстри.»
«Вина.» Продзвенів металом новий голос. «Не олію, вона вб’є його, киплячого вина. Я пошлю за мейстром Йормвеллом щоб він подивився на нього, після того як той закінчить з моїм братом.»
Високий лицар стояв над ним в чорній броні, пом’ятій та поцарапаній від багатьох ударів. Принц Бейлор. Багряний дракон на його шоломі втратив голову, крила та більшу частину свого хвоста. «Ваша Високість,» сказав Данк, «Я ваша людина. Ваша людина.»
«Моя людина.» Чорний лицар сперся на плече Реймана. «Мені потрібні хороші люди, сір Данкен. Королівство…» Його голос звучав якось невиразно. Можливо принц вкусив собі язика.
Данк відчував себе дуже втомленим. Важко було залишатись при свідомості. «Ваша людина,» ще раз прошепотів він.
Принц покрутив головою. «Сір Рейман… мій шолом, зніміть його, якщо вам нескладно. Забрало… забрало тріснуло, а мої пальці… вони неначе дерево.»
«Вже знімаю, Ваша Високість.» Рейман взявся двома руками за шолом і потягнув. «Пейт, допоможи мені.»
Сталевий Пейт приніс стілець для сідлання коней. «Шолом погнуто ззаду, Ваша Високість, з лівого боку. Він прогнувся аж за латний комір. Хороша сталь, якщо зупинила такий удар.»
«Булава мого брата, скоріш за все, прохрипів Бейлор. «Він сильний.» Принц поморщився. «Це… дивні відчуття… Я…»
«Ось він і пішов.» Пейт підняв розтрощений шолом. «Боги милосердні. О боги, боги… допоможіть…»
Данк побачив, як щось червоне випало з шолома. Хтось закричав, пронизливо і жахливо. Високий принц в чорній броні похитнувся на фоні сірого неба, принц, в якого була лише половина черепа. Було видно червону кров та білі кістки, і ще щось. Щось сіро-синє і м’яке. У Бейлора Зламаного Списа був дивний стурбований вираз обличчя. Він підняв руку і легенько торкнувся двома пальцями своєї потилиці. А потім він впав.
Данк піймав його. Кажуть, він кричав «Піднімайся!» Як тоді, в бою, він командував Грому. Але він цього не пам’ятав, а принц так і не піднявся.
17
Бейлор з Дому Таргеріенів, принц з Драконового Каменю, Рука Короля, Захисник Королівства, спадкоємець Залізного Трону Семи Королівств Вестероса знайшов свій спокій в погребальному вогні на подвір’ї Ешфордського замку, що на північному березі річки Коклсвент. Інші великі Доми можуть хоронити своїх мертвих в темній землі чи топити їх в холодному зеленому морі, але Таргеріени були крові дракона, їхній кінець повинен бути в полум’ї.
Він був найкращим лицарем своєї епохи, і дехто вважав, що він повинен був бути одягнутий в броню з мечем в руках. Та зрештою, переважило бажання його батька, а Дейрон ІІ був миролюбною людиною. Коли Данк проходив повз похоронні ноші Бейлора, принца було одягнуто в чорну оксамитову туніку з вишитим червоними нитками трьохголовим драконом. На шиї в нього був золотий ланцюг. Меч в піхвах лежав поруч, але голова була в шоломі. Тонкому золотому шоломі з відкритим забралом, щоб люди могли бачити його обличчя.