4
Зазвичай, поле використовували жителі Ешфорда, що розкинувся поруч, через річку. Але зараз все змінилось. Друге містечко раптово виникло на полі, містечко з шовку, а не з каменю, більше і красивіше, аніж Ешфорд. Десятки торговців розбили свої намети вздовж країв поля, продаючи повстину і фрукти, пояси і чоботи, шкури і соколів, глиняний посуд, олов’яний посуд, дорогоцінні камені, приправи, пір’я і всі інші можливі види товарів. Блазні, лялькарі і чарівники бродили в натовпі, демонструючи власну майстерність. Цим самим поруч займались шльондри і злодії. Данк не забував слідкувати за своїм гаманцем.
Коли він відчув запах сосисок, що жарились на вогні, у нього потекла слина. Він купив одну за мідяк і ріг елю, щоб запити її. Під час їжі він слідкував за битвою дерев’яного лицаря з дерев’яним драконом. Лялькар, хто керував ними, теж була варта уваги: висока, з оливковою шкірою та чорним волоссям Дорна. Вона була тонка як спис, майже без грудей, але Данкові сподобалось її обличчя і те, як її пальці змушували дракона клацати зубами і рухатись на кінчиках ниток. Він би кинув дівчині мідяка, якби в нього був зайвий, але саме зараз йому потрібна була кожна монета.
Він сподівався знайти зброярів серед торговців. Тірошець з роздвоєною синьою бородою продавав декоровані шоломи: химерні, фантастичні речі у формі пташок і звірів, інкрустовані золотом та сріблом. В іншому місці він знайшов зброяра, що продавав дешеві мечі, а також його колегу, чия робота була значно кращою. Але Данк шукав не мечі.
Потрібну йому людину він знайшов в кінці ряду: хороша кольчуга і пара сталевих лобстерних рукавиць лежали на столі перед ним. Данк уважно їх оглянув. «У вас хороша робота,» сказав він.
«Кращу не знайдеш.» Коренастий коваль був не вище п’яти футів, проте такий же широкий в плечах як Данк. У нього була чорна борода, величезні руки і жодного натяку на скромність.
«Мені потрібна броня для турніру,» сказав йому Данк. «Хороша кольчуга, латний комір, поножі і шолом.» Напівшолом старого йому підходив по розміру, але він волів мати більше захисту для обличчя, аніж проста носова пластина.
Зброяр оглянув його. «А ти здоровий хлоп, але і не таких одягали.» Він вийшов з-за столу. «Стань на коліна, мені потрібно виміряти твої плечі. Так… і цю товсту шию, теж.» Данк нагнувся. Зброяр натягнув шкіряну мотузку з вузлами вздовж плечей, хрюкнув, натягнув її вздовж шиї, знову хрюкнув. «Підніми свою руку. Ні, праву.» Він хрюкнув втретє. «Можеш вставати.» Виміри товщини стегон, литок і талії викликали нову порцію хрюкання. «Я маю дещо в моєму возі, що може тобі підійти,» сказав чоловік, коли завершив з вимірами. «Вважай, то буде броня без всяких там золотих чи срібних прикрас, просто хороша сталь, міцна і невибаглива. Я роблю шоломи, які виглядають як шоломи, а не крилаті свині чи химерні заморські фрукти. Але мій товар послужить тобі краще, якщо ти отримаєш удар списом в лице.»
«Це все що мені потрібно,» сказав Данк. «Скільки?»
«Вісім сотень оленів. Сьогодні я добрий.»
«Вісім сотень?» Це було більше, ніж він очікував. «Я… Я б міг продати вам стару броню, зроблену для меншої людини… Напівшолом, кольчугу…»
«Сталевий Пейт продає тільки власну роботу,» відчеканив чоловік, «але, можливо, я б міг використати її на метал. Якщо вона не надто іржава, я візьму її, і тоді броня коштуватиме шість сотень.»
Данк міг би попросити Пейта дати йому броню під довіру, але він знав, яку відповідь в такому випадку він отримає скоріш за все. Данк подорожував зі старим достатньо, щоб вивчити, що торговці стають страшенно недовірливі, коли справа стосується межових лицарів, деякі з яких лише трохи кращі за грабіжників. «Я дам вам два срібних зараз, а броню і решту грошей принесу завтра.»
Зброяр подивився на нього з хвильку. «Два срібних купують тобі день. Після чого я продам свою роботу комусь іншому.»
Данк дістав олені з гаманця і передав їх в мозолисту руку зброяра. «Ви отримаєте свої гроші Я збираюсь виграти турнір.»
«Справді?» Пейт вкусив одну із монет. «А ці всі інші, я так розумію, приїхали просто тебе підбадьорити?»5
5
Місяць був уже високо в небі, коли він направився в напрямку свого в’яза. Позаду нього поле Ешфорд світилося факелами. Звуки пісень та сміху лунали в повітрі, проте його власний настрій був похмурим. Він бачив лише єдиний шлях дістати гроші для броні. Але якщо він програє… «Одна перемога, це все що мені потрібно,» бурмотів він. «Це не так вже і складно.»