Щоправда, старий ніколи б не сподівався навіть і на таке. Сір Арлан більше не брав участь у турнірах, з тих пір, як його вибив із сідла Принц з Драконового Каменю на турнірі біля Штормового Рубежу багато років тому. «Не кожен може похвалитись, що він зламав 7 списів проти найкращого лицаря Семи Королівств,» любив він казати. «В мене ніколи не вийде перевершити це досягнення, то для чого пробувати?»
Данк завжди підозрював, що вік сіра Арлана був вагомішою причиною, аніж Принц з Драконового Каменю, але він вважав за краще мовчати. У старого була своя гордість. А я швидкий і сильний, він завжди так казав. Те що правда для нього, не обов’язково має розповсюджуватись і на мене, повторював він собі вперто.
Данк йшов через зарослі бур’яну, зважуючи свої шанси, коли раптом побачив відблиск вогню серед кущів. А це ще що таке? Він не став марнувати часу на роздуми. З мечем в руці він кинувся вперед через зарості.
Данк вистрибнув на поляну, горлаючи і лаючись тільки для того, щоб раптом зупинитись при виді хлопця біля вогню. «Ти?!» Він опустив свій меч. «Що ти тут робиш?»
«Готую рибу,» відповів лисий хлопчик. «Хочеш?»
«Я мав на увазі, як ти сюди добрався? Вкрав коня?»
«Я приїхав сюди на возі, разом з чоловіком, який віз ягнят в замок Ешфорда для столу мілорда.»
«Ну тоді краще подивись, чи він ще не поїхав, або знайди собі іншого воза. Тут тобі не місце.»
«Ти не можеш мене вигнати,» нахабно заявив хлопчина. «Мені той трактир уже в печінках сидить.»
«Я не збираюсь далі вислуховувати це зухвальство» попередив Данк. «Мені б слід було закинути тебе на коня і відвезти додому.»
«Тоді тобі довелось би їхати аж у Королівську Гавань,» посміхнувся хлопець. «І ти б пропустив турнір.»
Королівська Гавань. На хвильку Данк задумався чи не кепкують з нього, але хлопчина ніяк не міг знати, що він також народився в Королівській Гавані. Ще один нещасний з Блошиного кварталу, хто може йому закинути, що він не хоче туди повертатись?
Він відчув себе дурнем, стоячи з мечем в рукам перед восьмирічним сиротою. Данк повернув меч у піхви, вороже дивлячись на хлопця, ніби застерігаючи від подальших дурниць. Його б не завадило провчити, думав він, але дитина виглядала такою нещасною, що він не міг себе заставити її вдарити. Данк окинув оком табір. Вогонь весело тріщав всередині акуратного кільця з каменів. Коні були почищені, а одяг — розвішений на гілках в’язу, сохнучи над вогнем. «Чого це тут висить?»
«Я виправ його,» відповів хлопець. «І доглянув за конями, розпалив вогонь, зловив рибу. Я б розклав твоє шатро, але в тебе його немає.»
«Ось моє шатро.» Данк махнув рукою в напрямку гілок високого в’яза, що колихались над ними.
«Це дерево,» скептично протягнув хлопець.
«Це шатро, яке влаштує будь-якого справжнього лицаря. Я з більшим задоволенням спатиму під зорями, аніж в якомусь задимленому наметі.
«А якщо дощ?»
«Дерево захистить від дощу.»
«Дерева протікають.»
Данк розсміявся. «Твоя правда. Чесно кажучи, в мене просто немає грошей на шатро. А ти краще проверни ту рибу, якщо не хочеш їсти її пережареною з одної сторони і сирою з іншої. Тобі ніколи не стати кухарем.»
«Стану, якщо захочу «огризнувся хлопець, але рибу провернув.
«То що трапилось з твоїм волоссям?» запитав Данк.
«Мейстер збрив його.» Чомусь засоромившись хлопець натягнув капюшон свого темно-бурого плаща собі на голову.
Данк знав, що так інколи роблять щоб позбутись вошів або певних хвороб. «Ти хворий?»
«Ні. А як тебе звати?»
«Данк,» відповів він.
Нестерпне хлопча розсміялось так голосно, ніби це була найкумедніша річ, яку він коли-небудь чув. «Данк?» перепитав він. «Сір Данк? Що це за ім’я для лицаря? Це скорочення від Данкена?»
Скорочення? Старий називав його Данком стільки, скільки він міг згадати, а з того життя, що було до їхньої зустрічі, він майже нічого не пам’ятав. «Так, від Данкена,» нарешті відповів він. «Сір Данкен…» У Данка не було ні прізвища ні Дому, до якого б він належав. Сір Арлан знайшов його серед брудних вуличок Блошиного кварталу. Він ніколи не знав ні свого батька, ні свою матір. І як себе називати? «Сір Данкен з Блошиного кварталу» звучатиме не надто по-лицарськи. Він міг би сказати, що він з Пеннітрі, але що якщо його спитають де це? Данк ніколи не був в Пеннітрі, та й старий ніколи особливо про це місце не розповідав. Він нахмурився на хвильку, а потім випалив «Сір Данкен Високий.» Він і справді був високий, і це звучало солідно.