— Добре.
— Для нового початку буде краще, якщо я втечу. Якщо я просто піду, це буде безглуздо.
— Я вже погодилася.
— Тоді добре.
І він втік.
ГОДИНОЮ ПІЗНІШЕ я йду на обід у Новий Клермонт. Я знаю, що мама не пробачить моєї відсутності після того, як я пропустила вчорашню вечерю. Дідусь влаштовує мені екскурсію маєтком, поки кухар виносить їжу, а тітка збирає малих.
Це дуже елегантне місце. Блискучі дерев’яні підлоги, величезні вікна, низькі меблі. Зали старого Клермонту від підлоги до стелі прикрашені чорно-білими родинними світлинами, малюнками з зображеннями собак, книжковими полицями та дідусевою колекцією карикатур з журналу «Нью-Йоркер».
Зали нового Клермонту скляні з одного боку і порожні з іншого.
Дідусь прочиняє двері чотирьох гостьових кімнат нагорі. У них тільки ліжка та широкі низькі комоди. На вікнах легкі фіранки, які пропускають світло в кімнату. На ліжках прості покривала вишуканих відтінків блакитного та коричневого, без візерунків.
Дитячі кімнати трохи веселіші. У кімнаті Тафта на підлозі поле для бакуганів[17], футбольний м’яч, книжки про чарівників та сиріт.
Ліберті та Бонні принесли журнали та MP3-плеєр. У них стоси книжок про мисливців за привидами, психологію й небезпечних янголів. Їхній комод заставлений косметикою та пляшечками парфумів. У кутку тенісні ракетки.
Спальня дідуся найбільша, і з неї найкращий вид. Він запрошує мене увійти і показує мені ванну кімнату з ручками в душовій. Ручками, які прикріплюють для старих, щоб вони не впали.
— Де твої карикатури? — запитую я.
— Усе вирішував дизайнер.
— Як щодо подушок?
— Щодо чого?
— У тебе були такі подушки. З вишитими собаками.
Він хитає головою.
— А рибу ти залишив?
— Яку, рибу-меч, чи що?
Ми йдемо сходами на перший поверх. Дідусь рухається повільно, я за ним.
— Я зробив тут усе по-новому, — просто відповідає він. — Старе життя минуло.
Він прочиняє двері до свого кабінету. Він такий само строгий, як і весь будинок. Посеред великого столу стоїть лептоп. Велике вікно виходить на японський сад. Стілець. Етажерка на всю стіну, цілком порожня.
Тут чисто і просторо, але не по-спартанськи, оскільки всі речі дорогі.
У цьому плані дідусь більше схожий на маму, ніж на мене. Він стер своє старе життя, витрачаючи гроші на нове.
— А де молодий чоловік? — раптом питає дідусь. Обличчя його стає відстороненим.
— Джонні?
Він хитає головою.
— Ні, ні.
— Ґет?
— Так, молодий чоловік. — На мить він хапається за стіл, ніби от-от знепритомніє.
— Дідусю, з тобою все гаразд?
— Так, добре.
— Ґет у Каддлдауні з Міррен та Джонні.
— Я обіцяв йому одну книжку.
— Але тут майже немає твоїх книжок.
— Досить казати мені, чого тут немає! — кричить дідусь, раптом набувши сили.
— З тобою все гаразд? — Це тітка Керрі стоїть у дверях.
— Усе гаразд, — запевняє він.
Тітка Керрі кидає погляд на мене і бере дідуся під руку.
— Ходімо. Обід готовий.
— Ви змогли заснути вчора? — питаю я тітку, коли ми прямуємо на кухню. — Джонні прокидався минулої ночі?
— Не розумію, про що це ти, — відказує вона.
КУХАРІ КУПУЮТЬ ПРОДУКТИ й готують їжу, але меню планують тітки. Сьогодні у нас у їдальні холодна смажена курка, томатно-базиліковий салат, камамбер, багет і суничний лимонад. Ліберті показує мені картинки симпатичних хлопчиків у журналах. Бонні читає книгу «Колективні появи привидів: міфи та реальність». Тафт і Вілл намагаються вмовити мене покатати їх на банані, прив’язавши його до моторного човна.
Мама каже, що, поки я п’ю ліки, мені не можна керувати човном.
Тітка Керрі каже, що це не важить, тому що вона однаково не відпустить Вілла. Тітка Бесс із нею згодна, тому Тафтові краще навіть і не питати.
Ліберті та Бонні питають, чи можна їм покататися на банані.
— Міррен ти завжди дозволяла, — каже Ліберті. — Ти і сама знаєш, що це правда.
Вілл наливає лимонад і намочує багет.
Лимонад розливається дідусеві на коліна.
Тафт тримає мокрий багет і лупить ним Вілла.
Мама витирає бруд, поки Бесс біжить нагору за чистими штанами для дідуся. Керрі відчитує хлопців.
Коли обід закінчується, Тафт і Вілл просочуються у вітальню, щоб не допомагати із прибиранням. Вони, як ненормальні, стрибають по дідусевому новому шкіряному дивану. Я йду за ними.
Вілл невисокий і рум’яний, як Джонні. Волосся майже біле. Тафт вищий і дуже худий, золотавий і веснянкуватий, з довгими темними віями і брекетами на зубах.