Уночі дах страшенно холодний, але вдень звідти чудовий вид на острів та море. З-понад дерев я бачу територію від Каддлдауну до Нового Клермонту з його садом. Крізь вікна на всю стіну я навіть бачу, що відбувається всередині багатьох кімнат на першому поверсі. Ред-Ґейт також частково видно, і в інший бік, повз Уїндермір і до бухти.
У перший день ми розкладаємо їжу на старій ковдрі для пікніків. Їмо португальський солодкий хліб і м’які сири з дерев’яних коробочок. Ягоди із зеленого картонного пакунка. П’ємо з пляшок холодний газований лимонад.
Ми вирішуємо приходити сюди щодня. Ціле літо. Цей дах — найкраще місце в світі.
— Якщо я помру, — кажу я, поки ми насолоджуємося пейзажем, — тобто, я хочу сказати, коли я помру, киньте мій попіл у воду на маленькому пляжі. Тоді ви, коли сумуватимете за мною, зможете залізти сюди, поглянути вниз і згадати, якою прекрасною я була.
— Або ж спуститися і поплавати в тобі, — докидає Джонні. — Якщо вже дуже засумуємо.
— Ой.
— Це ж ти хотіла розчинитися у воді на маленькому пляжі.
— Я лише мала на увазі, що мені тут подобається. Було б чудово, якби мій попіл було розвіяно тут.
— Так, — каже Джонні. — Було б чудово.
— Це погана розмова, — зауважує Міррен.
— Нормальна, — заперечує Джонні.
— А я не хочу, щоб мій попіл був тут, — вступає до розмови Ґет.
— А чому? — питаю я. — Ми б могли бути всі разом на маленькому пляжі.
— А малеча плавала б у нас! — волає Джонні.
— Як це все огидно! — гаркає Міррен.
— Я пісяв туди стільки разів, що гірше вже не буде, — каже Джонні.
— Фе!
— Ой, припини, усі туди пісяють!
— Я — ні, — ображається Міррен.
— І ти теж, — доводить Джонні. — Якщо вже після стількох років пісяння вода біля маленького пляжу не перетворилася на сечу, то трохи попелу її не зіпсує.
— Народ, а ви колись планували свій похорон? — питаю я.
— Тобто? — Джонні морщить носа.
— Ну пам’ятаєте, у «Томі Сойєрі», коли всі вважають Тома, і Гека, і цього, як його?..
— Джо Гарпера, — підказує Ґет.
— Так, люди вважають Тома, Гека та Джо Гарпера мертвими. Хлопці приходять на власний похорон і чують, як добре їх згадують мешканці їхнього міста. Відколи я це прочитала, я завжди думала про свій похорон. Про те, які там будуть квіти і де я хочу, щоб розвіяли мій попіл. І хвалебні промови, у яких йтиметься про те, якою трансцендентно-дивовижною я була і як здобула Нобелівську премію й олімпійську медаль.
— А в якому спорті ти взяла медаль? — питає Ґет.
— Може, у гандболі.
— А це олімпійський вид?
— Так.
— А ти хоча б у нього граєш?
— Ще ні.
— Тоді краще почати.
— Більшість людей планують свої весілля, — каже Міррен. — Я колись планувала весілля.
— Хлопці не мріють про весілля, — заперечує Джонні.
— Якби я виходила заміж за Дрейка, у нас була б купа жовтих квітів. Жовті квіти скрізь. І насичено-жовта сукня. Як звичайна весільна сукня, тільки жовта. А на ньому був би жовтий смокінг.
— Потрібно кохати когось дуже-дуже сильно, щоб вдягнути жовтий смокінг, — відповідаю я.
— Еге ж, — каже Міррен. — Але Дрейк зробив би це для мене.
— Я розкажу вам, чого я не хочу на своєму похороні, — пропонує Джонні. — Я не хочу, щоб купка нью-йоркських типів зі світу мистецтва, які мене навіть не знали, стояли наді мною в тупій приймальні.
— А я не хочу, щоб релігійні люди говорили про Бога, в якого я не вірю, — каже Ґет.
— Або щоб якісь фальшиві дівчата вдавали, що їм сумно, а потім фарбували губки в туалеті й поправляли волосся, — додає Міррен.
— Боже, — саркастично зауважую я, — ви говорите так, ніби похорон — це не весело.
— Чесно, Кейді, — серйознішає Міррен. — Тобі слід планувати весілля, а не похорон. Не будь огидною.
— А що, як я не вийду заміж? Що, як я не хочу?
— Тоді плануй презентацію книжки. Чи відкриття виставки.
— Вона ж збирається здобути Нобелівську премію та олімпійську медаль.
— От, можна спланувати вечірки для святкування цього.
— Гаразд, добре, — погоджуюсь я. — Сплануймо вечірку з нагоди олімпійської медалі з гандболу. Якщо вас це потішить.
І ми плануємо. Шоколадні м’ячі для гандболу в блакитній помадці. Золотава сукня для мене. Келихи для шампанського з маленькими золотими м’ячиками всередині. Ми обговорюємо, чи носять у гандболі такі ж дивні окуляри, як у ракетболі, й вирішуємо, що для вечірки нам потрібно, щоб носили. Поки вечірка не скінчиться, усі будуть у золотих окулярах для гандболу.