Выбрать главу

Побачивши це, Шановний Добродій підібгав хвоста й почав тікати. Коли він підбіг до нас, ми йому сказали:

— Шановний Добродію, ти, здається, злякався?

— Хто, я? Ще не народився той, хто злякає мене, шановний добродію. Ще не народився!

Цвір питає його:

— Ти, Шановний Добродію, мабуть, уже всьому світові зробив зауваження?

А той відповідає:

— І йому теж зроблю зауваження. Навіть оком не моргну!..

Він закрутився, щоб оглянути весь світ, і почав гукати йому згори:

— Алло, шановний добродію, куди це ти так мчиш?

Але всесвіт навіть і не глянув на горобця, він заклопотаний своїм — летить уперед.

Що там не кажіть, а світ, мабуть, не буває без таких, як Шановний Добродій.

Горобець дуже образив сиворакшу.

— Знаєш, снаряд пошматував мій журнал, — пожалілася вона йому, — а я саме почала вивчати Париж.

— Що ж ти встигла вивчити, шановний добродію? — глузливо спитав Шановний Добродій.

Бідолаха поправила банти й відказала, що Париж — столиця Франції, що там є Ейфелева вежа, а сам Париж не межує з іншими містами.

— Як це не межує? — здивувався Шановний Добродій. — Хіба можна існувати на цьому світі й не межувати ні з ким?

— Можна, — сказала сиворакша. — У Парижі все можна.

ПІР’ЇНА

Чи бачите ви оцю пір'їну, що, гойдаючись, намагається затриматись у повітрі?

Вона летить самотою, озирається навкруги з надією й опускається все нижче й нижче. Багато пір’їн гойдається під небом, і одна по одній тихесенько опускаються на землю. Інколи тихий вітерець пройде навшпиньки, підніме пір’їну вгору, і вона знову згадає, що літала колись, купалася в синьому повітрі, весело ширяла в ньому. Наше пташине пір’я хоч і лежить долі на землі, хоч і неживе, одначе щомиті воно може здригнутися вві сні, затремтіти й полетіти знову.

Ми, горобчики, гинемо, але пір’я наше залишається на землі. Птахи помирають, люди збирають їхнє пір’я, набивають ним подушки, бо як інакше люди літали б уві сні, якби не спали на пташиному пір’ї!.. Пір’я спить, і сняться йому колишні його польоти. Сниться пір’їнам тиха Ю. Тц, яку любили всі. Немає вже Ю. Тц, немає мені з ким гратися в дорослих горобчиків, нема з ким вити гніздо й нема кому приносити рано-вранці воду з річки або співати пісеньку Мугика.

Одного дуже гарного дня, сонячного і ясного, зібралися ми політати над левадою, пополювати, але більше гралися, ніж полювали. Навіть Шановний Добродій розвеселився і не зробив нікому жодного зауваження. У Фу виправ свою дитячу майку й саме викручував її, як зненацька налетів яструб. Він упав на нас каменем, і ми розлетілися хто куди… Ю. Тц помітила яструба надто пізно, спробувала сховатися в траві, але камінь зі страшною силою впав на неї, і в ту ж мить ми побачили, як хижак піднімається в небо, а в кігтях у нього пищить Ю. Тц.

Потім усе зникло, запала тиша, ми стояли зіщулившись у тернику, і тільки наші серця порушували тишу. Ми стояли й дивились на небо з непевною надією, що Ю. Тц з’явиться знов, що це тільки сон. Але скільки ми не вдивлялись угору, пташка не з’являлася. Замість неї з синяви полетіло пташине пір’я. Воно опускалося повільно, майже непомітно, нагадуючи хмаринку. Хмаринка розсіювалась, пір’їнки намагалися триматися щільно одна до одної, але вітер розганяв їх, вони віддалялися й махали на прощання, бо знали, що ніколи вже не зберуться разом і не полетять з Ю. Тц. Перші з них упали на леваду й принишкли.

Після загибелі Ю. Тц світ здавався мені порожнім і нецікавим. Подивившись навкруги, я побачив у цьому порожньому світі лише одну пір’їну, яка залишилась від Ю. Тц… Якщо ти, читачу, побачиш десь пташину пір’їну, згадай добрим словом горобчика.

Тоді ми, не змовляючись, кинулися до пір’їн на землі, і кожен узяв собі по одній — занести в своє гніздо на згадку. Я теж підняв пір’їнку і думав по дорозі, що кожного ранку братиму її з собою й літатиму з нею. Але вона була дуже холодна, і мені довелося довго зігрівати її в своєму старому гнізді. І знаєте, коли я зігріваю пір’їнку Ю. Тц, вона неначе оживає й зігріває мене. Тоді я випускаю її з гнізда і вона летить довго-довго, грається в повітрі, а потім опускається на землю.

Якщо ви, діти, десь побачите пташину пір’їнку, не проходьте повз неї. Візьміть її і підкиньте вгору. Хай летить завдяки вам. Бо птаха може вже й не бути, а пір’їнка його живе. Не проходьте повз наше пташине пір’я, діти, не переступайте згадки про наше життя. Повертайте пір’їнам життя!

ЩО КРАЩЕ: МАТИ ЧИ НЕ МАТИ?