Побачивши це, Шановний Добродій підібгав хвоста й почав тікати. Коли він підбіг до нас, ми йому сказали:
— Шановний Добродію, ти, здається, злякався?
— Хто, я? Ще не народився той, хто злякає мене, шановний добродію. Ще не народився!
Цвір питає його:
— Ти, Шановний Добродію, мабуть, уже всьому світові зробив зауваження?
А той відповідає:
— І йому теж зроблю зауваження. Навіть оком не моргну!..
Він закрутився, щоб оглянути весь світ, і почав гукати йому згори:
— Алло, шановний добродію, куди це ти так мчиш?
Але всесвіт навіть і не глянув на горобця, він заклопотаний своїм — летить уперед.
Що там не кажіть, а світ, мабуть, не буває без таких, як Шановний Добродій.
Горобець дуже образив сиворакшу.
— Знаєш, снаряд пошматував мій журнал, — пожалілася вона йому, — а я саме почала вивчати Париж.
— Що ж ти встигла вивчити, шановний добродію? — глузливо спитав Шановний Добродій.
Бідолаха поправила банти й відказала, що Париж — столиця Франції, що там є Ейфелева вежа, а сам Париж не межує з іншими містами.
— Як це не межує? — здивувався Шановний Добродій. — Хіба можна існувати на цьому світі й не межувати ні з ким?
— Можна, — сказала сиворакша. — У Парижі все можна.
ПІР’ЇНА
Чи бачите ви оцю пір'їну, що, гойдаючись, намагається затриматись у повітрі?
Вона летить самотою, озирається навкруги з надією й опускається все нижче й нижче. Багато пір’їн гойдається під небом, і одна по одній тихесенько опускаються на землю. Інколи тихий вітерець пройде навшпиньки, підніме пір’їну вгору, і вона знову згадає, що літала колись, купалася в синьому повітрі, весело ширяла в ньому. Наше пташине пір’я хоч і лежить долі на землі, хоч і неживе, одначе щомиті воно може здригнутися вві сні, затремтіти й полетіти знову.
Ми, горобчики, гинемо, але пір’я наше залишається на землі. Птахи помирають, люди збирають їхнє пір’я, набивають ним подушки, бо як інакше люди літали б уві сні, якби не спали на пташиному пір’ї!.. Пір’я спить, і сняться йому колишні його польоти. Сниться пір’їнам тиха Ю. Тц, яку любили всі. Немає вже Ю. Тц, немає мені з ким гратися в дорослих горобчиків, нема з ким вити гніздо й нема кому приносити рано-вранці воду з річки або співати пісеньку Мугика.
Одного дуже гарного дня, сонячного і ясного, зібралися ми політати над левадою, пополювати, але більше гралися, ніж полювали. Навіть Шановний Добродій розвеселився і не зробив нікому жодного зауваження. У Фу виправ свою дитячу майку й саме викручував її, як зненацька налетів яструб. Він упав на нас каменем, і ми розлетілися хто куди… Ю. Тц помітила яструба надто пізно, спробувала сховатися в траві, але камінь зі страшною силою впав на неї, і в ту ж мить ми побачили, як хижак піднімається в небо, а в кігтях у нього пищить Ю. Тц.
Потім усе зникло, запала тиша, ми стояли зіщулившись у тернику, і тільки наші серця порушували тишу. Ми стояли й дивились на небо з непевною надією, що Ю. Тц з’явиться знов, що це тільки сон. Але скільки ми не вдивлялись угору, пташка не з’являлася. Замість неї з синяви полетіло пташине пір’я. Воно опускалося повільно, майже непомітно, нагадуючи хмаринку. Хмаринка розсіювалась, пір’їнки намагалися триматися щільно одна до одної, але вітер розганяв їх, вони віддалялися й махали на прощання, бо знали, що ніколи вже не зберуться разом і не полетять з Ю. Тц. Перші з них упали на леваду й принишкли.
Тоді ми, не змовляючись, кинулися до пір’їн на землі, і кожен узяв собі по одній — занести в своє гніздо на згадку. Я теж підняв пір’їнку і думав по дорозі, що кожного ранку братиму її з собою й літатиму з нею. Але вона була дуже холодна, і мені довелося довго зігрівати її в своєму старому гнізді. І знаєте, коли я зігріваю пір’їнку Ю. Тц, вона неначе оживає й зігріває мене. Тоді я випускаю її з гнізда і вона летить довго-довго, грається в повітрі, а потім опускається на землю.
Якщо ви, діти, десь побачите пташину пір’їнку, не проходьте повз неї. Візьміть її і підкиньте вгору. Хай летить завдяки вам. Бо птаха може вже й не бути, а пір’їнка його живе. Не проходьте повз наше пташине пір’я, діти, не переступайте згадки про наше життя. Повертайте пір’їнам життя!
ЩО КРАЩЕ: МАТИ ЧИ НЕ МАТИ?