Выбрать главу

Цвір поклав половину Близнят у багаж і дуже підбадьорився тим, що знак Зодіака віщує йому успішний політ.

Я вже казав, що всі без винятку горобці допомагали Цвірові. Двоюрідні брати Піук і Мугик разом з Дитячою Майкою блукали два дні, шукаючи кінську підкову, і ледве її приволокли.

— Піук, піук, старий турок смокче чубук! — виводив Піук, а ті двоє підспівували йому.

— Ця кінська підкова, — сказав Піук, — приносить щастя, тому я дарую її тобі в дорогу. Хай вона буде тобі талісманом, а коли дістанешся до Місяця, прибий її там. Люди, побачивши її, скажуть: «Оце-то горобчики, випередили нас, прибили кінську підкову на Місяці!» А ми відповімо: «Це — на щастя!»

Підготовка до польоту на Місяць. Видно, як усюди кипить напружена робота. Політ буде здійснено по параболі, обчисленій Шановним Добродієм. Одна тільки заковика, не знаємо, як підняти в повітря запас сухих харчів.

Наш Цвір аж сльозу пустив, так розчулився. Сам він навряд чи встиг би роздобути все. Його політ мав тривати три тижні — туди й назад. Йому потрібні були сухі харчі на три тижні та ще багато дечого. Тому кожен з нас приніс хто крихти, хто комашок, хто пісок для травлення. Одного дня до нас прибули румунські горобці з Турну-Мегурель, знайомі ще з нашого перельоту через Дунай. Вони довідалися про політ, принесли Цвірові подарунок — крихту мамалиги — і вирішили поділитися досвідом. Горобці з Турну-Мегурель здійснювали пробний політ до Тулчі, і політ був успішний. Вони встигли розізлити всіх собак у Тулчі.

— Якщо, — сказали вони, — наш політ до Тулчі завершився успішно, то ваш на Місяць буде ще успішніший.

— Як не бути йому успішним, — погодився Шановний Добродій, — коли він буде здійснений заднім ходом і по параболі. Ви летіли до Тулчі не по параболі й тому відстали від нас, шановний добродію!

Горобці з Турну-Мегурель визнали, що справді летіли не по параболі, бо з Турну-Мегурель до Тулчі не так уже й далеко, аби летіти туди по параболі.

— До Тулчі — так, — хитав головою Шановний Добродій, — а спробуйте полетіти до Браїли, тоді я подивлюся, як ви обійдетеся без параболи!

— Так, домнуле, — погодилися горобці з Турну-Мегурель, — до Браїли справді не долетіти без параболи.

Румунські горобці подалися додому, попросивши нас, коли політ закінчиться успішно, негайно надіслати їм звістку, і ми пообіцяли.

Минуло ще кілька днів ретельної підготовки. Якось примчав захеканий Пішохід, що насвистує.

— Нас випередили! — вигукнув він, і всі ми обступили його, щоб дізнатися, хто нас випередив.

Цвір пополотнів.

Пішохід розповів, як він ішов житом, щоб спіймати комаху, насвистував собі й мимохідь шпигував за кожним стеблом, за кожним житнім колосом, бо саме там ховаються комахи. Тим часом він побачив жайворонків. Жайворонки почепили собі на голови чубчики, а один гордовитий тупцяв тільки на пальцях, вбирався, і ціла зграя помічників щось на ньому зав’язувала, оглядала, чи міцне в нього пір’я, і всі говорили про політ. Пішохід підійшов до них, насвистуючи, і запитав, наче між іншим, про який політ ідеться.

— Та до Сонця, — відповіли жайворонки. — Наш жайворонок полетить до Сонця й назад.

Горобчик, бачачи, що в жайворонка нема ні сухих харчів для польоту, ні піску для травлення, запитав, з чим той летітиме.

— З бутербродом, — відказали жайворонки. — Він летить дуже швидко, йому вистачить одного бутерброда, щоб долетіти й повернутись.

— Він летітиме по параболі? — спитав Шановний Добродій.

— Ні, не по параболі,— відповів Пішохід.

— Він не долетить! — упевнено сказав Шановний Добродій, знявся з гнізда й полетів до жита.

Ми майнули слідом за ним.

У житі знялася метушня. Ми зайняли позицію на дереві, підготовка на ниві вже закінчувалася, і раптом усі побачили, що жайворонок полетів просто вгору, до Сонця, і ми скоро випустили його з очей. Всі ми засмутилися й похилили голови, а жайворонки, вдивлялись у небо, зчинили галас.

Не пам’ятаю, скільки стояли ми так, похнюпивши голови, коли почулося: «Гуп!», — і ми побачили серед жита жайворонка. Всі збіглися до нього.

— Ах! Ах! — лементували жайворонки й били крилами.