Слідом за Пішоходом рушив Дитяча Майка. Він покрутився біля повітки, вибрав гарне місце і впав у сніг. Коли ж підвівся, ми побачили там відбиток нашого У Фу і його дитячої майки.
Тоді всі ми вилетіли з повітки на подвір’я й почали малювати. Хто намалював один хрестик, хто два, а сиворакша — два хрестики й один бант… ще два хрестики й один бант. Товстунець намалював півтора товстунця, Маленька Кома розмалював усе комами, Піук розмахнувся й посеред двору намалював горобчика, який купається в снігу. Треба було мати велику уяву, щоб упізнати на малюнку горобчика, який купається в снігу. Власне кажучи, для нас важливіше було малювати горобчиків, а не впізнавати, що саме намальовано. Горобчик Довгоніжка теж намалював себе, тільки ноги його стирчали за малюнком.
Розмалювавши все подвір’я, ми вийшли на вулицю, щоб вправлятися далі там.
— Браво, хлопці, отак, шановний добродію! — підбадьорював нас Шановний Добродій з повітки. — Джіффе, намалюй горобчика на снігу біля криниці, щоб кожний, хто підійде напитися води, зупинивсь і замішувався малюнком!
У цей час прийшов Мугик, залишивши ненадовго залізничну станцію. Він теж почав малювати горобчиків, але не встиг закінчити, бо вдалині показався поїзд. Мугик відлетів прийняти поїзд, а потім відправити його, ми ж порадили йому малювати горобчиків на станції: туди приходить багато людей, і всі побачать малюнок.
Правду кажучи, ми були дуже захоплені й думали, що вкриємо своїми малюнками все снігове полотно. Але раптом на подвір’я вийшла качка, примружилась, подивилась на наші малюнки й собі почала малювати. Малювала вона по-качиному: тут залишить відбиток плавника, там залишить, зупиниться, помилується ними і знов за своє.
І геть не вибирає місця, а малює по наших малюнках — багато шкоди наробила. Слідом за качкою прийшли кури й теж почали малювати, тільки вже курячим способом. Яких тільки слів не наговорив їм Шановний Добродій, але хіба вони розуміють слова! Ідуть і затоптують наші малюнки, роблять свої малюнки на снігу і від радощів кудкудакають. З’явилася ще й корова, вся зіщулена від холоду, та як ступить ратицею на один малюнок, на другий — тільки де-не-де залишилося по одному хрестику.
— Браво, шановний добродію! — промовив Шановний Добродій до корови. — Якщо не вмієш малювати, навіщо топтати ратицею намальоване!
Корова навіть не глянула в наш бік, а махала собі хвостом та малювала ратиці коров’ячим способом.
Через кілька днів знову випав сніг і засипав усі малюнки. Ми сиділи в сухому приміщенні й базікали про білих вовків. У наших місцях з’явилися білі вовки, вони прийшли з Турну-Мегурель, подолавши пішки замерзлий Дунай. Піук, який, роздаючи автографи, побачив світу, розповідав:
— Там такі великі морози бувають, що не тільки вовки стають білими, а й усе навкруги.
— А горобчики? — запитав Шановний Добродій.
— Від холоду й горобчики біліють, — відповів Піук.
Шановний Добродій помовчав-помовчав і зітхнув:
— Як там тепер бідолашна Флоріца?
ЧИ
Один наш горобчик, Чи, полетів жити в село. Взимку він грівся в солом’яній стрісі на повітці, зробивши в ній дірку, і хоч як було холодно, горобчикові нізвідки не піддувало, бо своїм тілом він щільно прикривав вузький вхід. Їв горобчик разом з курми. Кури переодягалися, міняли пір’я, ходили бундючні по подвір’ю, і рідко яка піднімалася, в гніздо знести яйце. Але як тільки зносила яйце, здіймала страшенний галас: спочатку ставала на гніздо й починала гукати, щоб її почули всі кури на сусідніх подвір’ях, потім злітала на тин і там галасувала. Тоді півень починав шукати високе місце. Найвищим місцем йому здавалося гноїще, він вискакував на нього, а гноїще парує, ніби ось-ось запалає, але півень на це не зважав, він чекав, коли курка замовкне, а коли вона змовкала, щоб набрати повітря та знову зняти лемент, озивався горловим голосом, аби його почули в усіх дворах:
— Дивіться, дивіться, щойно ми знесли яйце, я позначив його, поставивши на ньому свій підпис.
Цим користався горобчик і підбирав крихти, залишені курми. Півні з сусідніх дворів вітали півня, який стояв на гноїщі:
— Браво!
Дехто вигукував:
— Молодець!
Півень же стояв гордовито серед теплої пари й погоджувався:
— Так, так!