— Бризкай, клятий, — сказала йому сиворакша, — все одно зараз помреш!
Яструб нічого не відповів, тільки розкрив дзьоб і прошипів на нас. Але він нікого не злякав, бо всі ми зрозуміли, що він помре тут, у воді, на наших очах. Ми з’юрмилися на березі, принишкли, і тільки Пішохід сопів носом. Ніхто з нас не подумав відомстити яструбові за все заподіяне зло. Ми стояли мовчки один біля одного, і хоч яструб дивився на нас з ненавистю своїм жовтим оком, не можу сказати, що й ми на нього дивились з ненавистю. Ми стояли смирно й по-пташиному сприймали останні хвилини життя нашого ворога…
Над полем і покинутим током повз туман, але ніхто не здогадувався піти. Раптом Шановний Добродій заворушився, сидячи на гілочці, і тихо обізвався, скоріше сам до себе, ніж до нас, але так, що ми почули всі:
— Е-ех, шановний добродію! Краще жити з порожнім шлунком, ніж бути мертвим із ситим горлом!..
— А я загубив соломинку! — з жалем промовив Гаврош, але ми присоромили його, з’юрмилися ближче один до одного й замовкли. Довгоніжка так старанно притулявся до нас, що стирчала тільки одна його нога, а не дві, як завжди. Ніхто не хотів летіти з дерева, тому ми сиділи тут, аж поки нас огорнув холодний осінній туман, потім сірі сутінки поповзли звідусіль, і вперше в таку холодну пору ми ночували в полі. Не буде перебільшенням сказати, що вперше ми почували себе безкрилими.
ЗОЗУЛЯ В ГНІЗДІ
Ранньою весною пташиний світ заметушився. Хто латав старе гніздо, хто робив нове, тільки Шановний Добродій довго вагався, робити нове гніздо чи відремонтувати старе і прожити в ньому ще один рік. Після багатьох роздумів він вирішив залишитися в старому гнізді, хоч воно й перехняблене на один бік, мов хата-руїна. Він нічого не полагодив, гніздо могло простояти, за його підрахунками, ще сто років.
Гаврош познайомився біля молочного бару з молодою горобчихою, привів її до нас і сказав:
— Познайомтесь, це Горобчиха!
Ми познайомились. Горобчиха трималася сором’язливо, вона всім нам сподобалася, тільки Шановний Добродій бурмотів невдоволено під ніс, бо вважав, що в неї надто коротка сукенка, майже така завдовжки, як майка У Фу. Китайський горобець почав заспокоювати Горобчиху, щоб не засмучувалась через коротку сукенку, ось і в нього майка коротенька, але з часом виросте до п’ят.
— Ой! — засмучено відказала Горобчиха. — Я б не витримала цього!
Ми дуже здивувалися, та Гаврош пояснив нам, що нині в моді короткі сукні, а не довгі, аж до п’ят, як носили наші діди й баби. Вони з Горобчихою цілими днями тиняються біля молочного бару й бачать, куди рухається світ.
— Світ, — казав Гаврош, — рухається вперед, а не назад, як дехто гадає.
Гаврош з Горобчихою спробували будувати собі гніздо. Гаврош приніс дві палиці й поклав їх навхрест. Але Горобчиха невдовзі занудьгувала, почала меланхолійно дивитись на палиці, занепала духом, і сукенка в неї стала ще коротша. Щоб розвіяти її сум, Гаврош повів Горобчиху до молочного бару.
Вони повернулися через тиждень. Обоє несли по окультуреній соломинці під крилом і заявили зграї, що не будуватимуть ніякого гнізда, бо якщо в нинішній цивілізований час почнуть робити гніздо, це означатиме, що вони хочуть повернутися назад, у старі часи.
— О! — сказала засмучено Горобчиха.
Вони пішли з соломинками до молочного бару, а ми працювали далі.
— Ку-ку! Ку-ку! — почули ми з лісу, і Пішохід повідомив, що рано-вранці бачив зозулю. Вона була не сама а вела з Індії багато зозуль. На підтвердження його слів із лісу озвалися й інші зозулі. Ми зразу ж припинили роботу й пішли до лісу, щоб з’ясувати, звідки взялося так багато зозуль. Там побачили нашу давню знайому — зозулю, яка торік так хитро обманула сороку й поклала своє яйце в її гніздо. Разом з нею були зозулі з Індії. Сороки розтривожилися, будували або латали свої палаци на деревах, сипали прокляття на адресу зозуль, називаючи їх підлими негідницями.
Шпигувати за зозулями нам було дуже легко, бо ми горобчики, а горобчик може приховатися під будь-яким листком. Ми цілими днями шпигували за ними, як робили це й раніше. З їхніх розмов дізналися, що вони справді прибули з Індії й до тонкощів обізнані з ремеслом факірів. Нам було дуже цікаво побачити, що це за факірське ремесло.