— Звідки ти знала, що я тут?
— Сказали твої сестри.
Беньї усміхається. В нього прекрасна усмішка.
— Ті сестри такі ненадійні.
— Це точно! — сміється Майя.
Помітно, що в неї трохи закороткі рукави — Майя виросла за цей рік, а куртка залишилася такою, як була. На тильному боці рук видно два новенькі татуювання. На одному гітара, на іншому — рушниця.
— Класні, — киває на них Беньї.
— Дякую. Куди ти зібрався? — запитує Майя.
Якийсь час Беньї роздумує, що відповісти.
— Не знаю. Просто… Їду звідси.
Майя киває. Простягає йому аркуш паперу з коротким, написаним від руки текстом.
— Я вступила до музичної школи. Збираюся туди в січні. Не знаю, чи ти повернешся до того часу, тому я… я просто хотіла віддати тобі оце.
Поки Беньї читає, Майя розвертається і йде до маминого авто. Дочитавши, він гукає:
— МАЙЄ!
— ЩО? — кричить вона у відповідь.
— НЕ ДОЗВОЛЯЙ ТИМ СВОЛОТАМ БАЧИТИ, ЯК ТИ ПЛАЧЕШ!
Майя сміється зі сльозами на очах:
— НІКОЛИ, БЕНЬЇ! НІКОЛИ!
Можливо, вони вже ніколи не зустрінуться, тому Майя написала на аркуші свої найкращі побажання для Беньї:
Завтра над нашим містом знову зійде сонце. Хоч у це складно повірити.
Одній молодій дівчині, яку звати Ана, доведеться глибоко зануритися всередину себе, щоб знайти сили жити далі. Тому що такі люди, як вона, завжди знаходять сили жити. Через кілька місяців за кілька сотень кілометрів звідси в одному великому місті вона буде змагатися у своєму спорті. У роздягальні Жанетт поцілує її в чоло, Майя стоятиме поруч, вона стукне стиснутими кулаками по рукавицях Ани і прошепоче: «Я люблю тебе, дуркó». Ана сумно усміхнеться і відповість: «І я тебе, страшидло». У неї на руках будуть такі самі татуювання, як у Майї: гітара і рушниця. Анин тато стоятиме перед роздягальнею. Він і далі старатиметься перестати пити.
Коли Ана вийде на ринг, щоб зустріти свою суперницю, частина глядачів, ніби за командою, встане з трибуни. Вони нічого не вигукуватимуть, але всі як одне будуть одягнені в чорні куртки, і кожен на мить покладе руку на серце, коли Ана підніме на них погляд.
— Хто це? — здивовано запитає суддя.
Ана закліпає очима, дивлячись на стелю. Уявлятиме собі небо, яке над ними.
— Це мої брати і сестри. Стою я — стоять і вони.
Коли почнеться поєдинок, на рингу в Ани буде лише одна суперниця. Хоча що з того — їх могла би бути навіть сотня. Та вони однаково не мали б жодних шансів.
І завтра зійде сонце. Знову.
Один хлопець із Низини, якого звуть Амат і про якого всі думали, що він надто дрібний і слабкий, щоб стати добрим хокеїстом, буде бігати трасою і добіжить до самої НХЛ. Він стане професіоналом на льоду, а Захаріас, його друг дитинства з сусіднього будинку, стане професіоналом за екраном комп’ютера. В інших дівчат і хлопців, із якими вони виростали, історії схиблять на криву дорогу, одні з них рано підуть з цього світу, але хтось виборе собі краще життя. Велике горде життя. І ніхто з них не забуде, звідки вони родом.
Один тато, якого називають Кабан, далі ремонтуватиме автомобілі у своїй майстерні й далі боротиметься за своїх дітей, день-у-день. Щоранку всі вони будуть приходити на могилу Анн-Катрін. Його старший син Бубу, який може витягнути сокиру з капота машини, але ніяк не навчиться їздити на ковзанах, за якийсь час стане добрим другом для хокейної тренерки, яка не дуже знається на почуттях. Цаккель призначить його своїм асистентом. І з нього вийде збіса добрий помічник.
Рамона відбудує свій паб. Коли він знову відкриється, кожна людина з Бйорнстада й чимало паскудників із Геда годинами чекатимуть, щоб зайти, замовити пиво, а решту покласти у конверт із написом «Фонд». Тренерка «Бйорнстада» весь наступний рік буде щодня безплатно отримувати тарілку картоплі. Але за пиво муситиме платити сама, бо це паб, а не якась довбана благодійна спілка.
У кутку сидітимуть п’ятеро тіток. За барною стійкою — четверо дядьків. Часом їм буде геть непросто. Але якщо заговорите з ними, вони скажуть: «Ніхто не обіцяв, що буде легко».
Алісії, якій зараз чотири з половиною, виповниться п’ять. Вона й далі щодня буватиме на льодовій арені, а час від часу приходитиме в сад до старого чоловіка, щоб оббивати шайбами стіну його будинку з боку веранди, і одного дня вона стане найкращою.