— А що таке?
— Якщо ви приїхали до Бйорнстада, щоб розпитати про хокей, то чому у списку самі хлопи?
Невідома особа затягує блискавку на спортивній куртці.
— Це не так. Ви теж були у списку.
Двері відчиняються й зачиняються. Невідома особа виходить, протиснувшись повз чоловіків у чорних куртках. Рамона так і завмирає, вона розгублена. Для неї це відчуття незвичне, а ще — неприємне.
8
Дитиною Беньї, щойно зеленів ліс, увесь час тікав з дому й годинами кудись ішов, а тоді залізав на дерево. Якщо напрямок вітру був від міста, Беньї викрикував усе, що міг, ричав, викидаючи з себе те, що завдавало болю. Якщо вітер дув навпаки, Беньї сидів непорушно, аж поки його щоки не німіли настільки, щоб не відчувати сліз.
Полювати Беньї навчили його три старші сестри. Не те щоб їм цього хотілося, але коли їхня мама була на роботі, хлопчика не могли залишати самого вдома, бо щоразу він мусив щось накоїти. Напевно можна було сказати лише одне — Беньї завжди був непевним. Але природа, на подив усім, пробралася туди, куди не змогли дістатися люди. Коли тебе, малого, вчать, як бути в лісі, ти ніби вивчаєш іще одну рідну мову. Тут говорить повітря, і Беньї розуміє його. Повітря сумне і дике.
Сестри навчилися полювати з татом, і за це Беньї їх ненавидів — вони пам’ятали його. Тільки після зустрічі з Кевіном у житті Беньї з’явився хтось, хто належав тільки йому. Влітку вони зникали, вирушаючи у свою таємну мандрівку на невеликий, порослий лісом острів посеред озера, куди навіть мисливці не діставалися. Там хлопці могли собі жити зовсім самі. Вони купалися наголяса й обсихали на сонці, лежачи на скелях, ловили рибу на вечерю і спали під зоряним небом, днями не говорили один одному ні слова. Першого літа вони провели на острові добу, а ставши підлітками, залишалися там на тижні, користаючи з кожної секунди, аж поки знову не починалися тренування з хокею.
Перші роки їхньої дружби Беньї ще часом пісявся, коли йому снився тато. Але на острові такого ніколи не ставалося. Туди, куди він добирався, веслуючи, і де забивав металевий клин у скелі, щоб прив’язати човен, сни не могли знайти шлях. Кевін був для Беньї усім. Наші друзі дитинства — ніби любов нашого життя, вони навіть гірше розбивають нам серце.
Беньї провадить Ану і Майю до порослого чагарником берега. На озері нема містка, але Беньї витягує захований під заростями чагарників човен і закидає досередини наплічник. Сам заходить у воду й відпливає.
Дівчата спершу не розуміють, куди веслують, — посеред озера видно лише кілька порослих невисокими деревами скель, з води навіть не скажеш, чи там можна зійти на берег. Але Беньї з’являється позаду кількох великих каменюк, з його рук скрапує вода, він щосили впирається ногами в землю й витягує човен на берег.
Ана знаходить у наплічнику металеві клини, бере молоток Беньї і забиває їх у щілину в скелі, пришвартовуючи човен. За нею з човна вибирається Майя, і лише зараз дівчата розуміють, на що вони натрапили: посеред невеликого острова видно розчищений, порослий травою прямокутник, який неможливо розгледіти з води, як не підпливай, і де якраз вистачає місця для намету на двох осіб.
— Це добре місце, щоб заховатися, — бурмоче Беньї, потупивши погляд.
— Чому ти показуєш його нам? — запитує Майя.
— Мені воно вже не потрібне, — каже Беньї.
Він обманює, це помітно. На якусь невловну мить здається, ніби Беньї зараз сам у цьому зізнається. Але він лише, мало не сором’язливо, робить помах рукою і додає:
— Якщо купатися он там, то з лісу не буде видно.
Майя і Ана не запитують, з ким він ділив цей острів. Тепер це місце їхнє. Найкраща перевага природи — у тому, що вона не буває ностальгійною, скелям і деревам байдуже на своїх колишніх власників. Беньї уже відходить до води, але саме перед тим, як він збирається стрибнути з каменів, Майя гукає:
— Агов!
Беньї обертається. У Майї надламується голос:
— Беньї, я сподіваюся, ти з тих, чия історія має щасливий фінал.
Юний чоловік лише рвучко киває і відвертається, перш ніж їй стане зрозуміло, що насправді означають для нього її слова. Юні жінки так і залишаються непорушно стояти, коли він пірнає в озеро і відпливає.
Ана стежить, як його руки розтинають поверхню води, дивиться, примруживши очі, на напружене тіло Беньї, коли він заходить у ліс на протилежному березі. Ліс такий же сумний і дикий, як він. Ана із задоволеним виглядом прикушує нижню губу. Коли Майя з осудом глипає на неї, вона шипить:
— Що таке? Я просто подумала, що… ну не мусив він так швидко звалювати. ЙОМУ можна подивитися на мене, коли я купаюся…