У цьому місті завжди були дорослі, які вважали Беньї бунтарем. Але його сестри знали, що все навпаки. Беньї став точнісінько таким, яким його хотіли бачити, бо молодому хлопцеві, який носить у собі величезну таємницю, доводиться швидко вчитись, що іноді найкращий спосіб заховатися — це виставити себе напоказ.
Ще дитиною Беньї першим зрозумів, що Кевін може стати зіркою, у Бйорнстаді таких називають «вишневе дерево», тому на льоду він пильнував, щоб Кевін мав удосталь простору, аби розквітнути. Беньї міг витримати і завдати стільки ударів, що чоловіки на трибунах говорили: «Оце я розумію хокеїст, цей спорт не для педиків, а для таких, як Беньї!». Що більше він бився, то сильнішу певність мали люди, думаючи, ніби знали його. Аж поки хлопець не став таким, яким його хотіли бачити.
Тепер йому вісімнадцять. Беньї встає й нахиляється до надгробка, цілує викарбуване татове ім’я. Потім ступає крок назад, стискає кулак і щосили б’є в те саме місце. З кісточок скрапує кров, але Беньї вже прямує дорогою через ліс, до Геда. Завтра в Алана Овіча мав бути день народження, і вперше за багато років Беньї відзначатиме його без Кевіна. Йому потрібен хтось, із ким увечері можна побитися.
Беньї так і не помічає «джипа». Авто стоїть під деревом. Невідома особа рушає під дощем до надгробка, дивиться на ім’я на плиті. Потім, сівши в машину, записує на своєму аркуші: «Овіч. Якщо він іще хоче грати».
Беньї. Амат. Бубу. Усередині кожної великої історії завжди відбувається багато малих. Поки троє молодих чоловіків у Бйорнстаді думали, що втрачають свій клуб, невідома особа вже формувала з них команду.
Коли настає вечір, політик Річард Тео ще сидить сам-один у будинку міської адміністрації. Він виглядає молодшим за свої сорок років. Це все добрі гени, які він ненавидів, вивчаючи непристойно безволосу шкіру в очікуванні початку пубертату, але тепер пожинає плоди, коли його ровесники висмикують сиві волосини з борід і клянуть закон земного тяжіння, щоразу як ідуть в туалет по-малому. Тео носить костюм, його колеги здатні хіба що на джинси й піджак, тому він звик до глузувань, що «виглядає як парламентарій, а насправді просто сільський аутсайдер». Тео не зважає. Він одягається не для тієї роботи, яка в нього є, а заради тієї, яку хоче мати.
Тео виріс у Бйорнстаді, але ніколи не був серед популярних хлопців, ніколи не грав у хокей. Він поїхав на навчання за кордон — ніхто й не помітив його відсутності, — потім працював у банку в Лондоні і після стількох років раптом повернувся додому, маючи дорогі костюми й політичні амбіції. Тео став членом найменшої місцевої партії. Тепер вона вже не найменша.
Не так давно Тео був тим, кого не могли пригадати його колишні однокласники, дивлячись на старі шкільні знімки, але все змінилося, коли місцева газета виставила його політичні погляди в негативному світлі. Але Тео не переймався, яким чином люди запам’ятали його ім’я. Головне, щоб вони його не забували. А думку можна змінювати.
Його не було на зборах, коли Петеру оголосили про долю «Бйорнстад-Хокею». Річард Тео не належав до місцевої еліти. У кожній комуні є політична владна еліта, до якої ти належиш або ні, а місцевий істеблішмент бойкотував Тео. Вони, звісно, стверджують, що це через його політику, але він твердо переконаний, що насправді причина в тому, що його бояться. Тео може повести за собою людей. Його називають популістом, але єдина відмінність між ним та іншими політиками — в тому, що йому не потрібно піднімати прапори: істеблішмент має кабінети на верхньому поверсі будинку міської адміністрації і грає в гольф із шефами підприємств, а кабінет Річарда Тео — в самому низу. Він збирає інформацію від тих, хто втратив роботу, а не від тих, хто звільняє людей, від розлючених, а не від задоволених — тому Тео не потрібно піднімати прапори, щоб дізнатися про зміну вітру. Поки інші політики біжать в одному напрямку, такі чоловіки, як Річард Тео, рушають у протилежний бік. Часом саме так вони й перемагають.
У двері його кабінету стукають. Уже пізно, ніхто не бачив, як сюди заходила невідома особа.
— Ось і ти, нарешті! Ну? Був час усе обдумати? Берешся за роботу? — одразу ж запитує Річард Тео.