Кожен спорт дурнуватий. Кожна гра ідіотська. Дві ключки і м’ячик, піт і відсапування — для чого це? Щоб ми в миті розпачу могли вдати, ніби лише це має значення.
Уночі Кабан і Бубу прибирають підлогу в майстерні. Батько й син, вони ніколи не мали звички багато говорити, і тепер їм обом, напевно, страшно, що замість розмови вони можуть обрати найпростішу альтернативу. В їхньому домі, як і в усіх інших будинках, є пляшки з алкоголем. Тому вони вирішують зробити по-іншому: викочують автомобілі, пересувають обладнання, аж поки гараж не стає порожнім.
Далі беруть кожен свою ключку і тенісний м’ячик. Вони грають цілу ніч, обливаються потом і тяжко дихають, ніби лише це має значення.
Коли позаду Беньї зачиняються двері, він сам-один заглиблюється в ліс на пару сотень метрів. Потім зупиняється, запхавши руки в кишені, і роззирається. Ніби зважує, що робити далі: знайти цього вечора ще якусь проблему на свою голову чи вибрати дерево, на яке можна вилізти і накуритися трави, поки не зморить сон. Голос позаду нього лунає очікувано й несподівано водночас:
— Я ніколи в житті не ліз у бійки, тому з мене буде небагато допомоги, якщо ти далі маєш на думці пригоди. Але я радо випив би пива в якомусь іншому місці… — каже чоловік у сорочці-поло.
Беньї озирається через плече.
— Знаєш, де тут є нормальні нічні клуби?
Чоловік заходиться сміхом.
— Я вже казав, що живу тут усього чотири години. Але є… мій будинок. А там холодильник.
Дотепер він ніколи так не робив, не запрошував одразу когось додому, це не для нього. Але Беньї, мабуть, знає, як додати людям спонтанності. І нерозважливості також.
Вони рушають дорогою через ліс. Чоловік винаймає будиночок у кемпінгу, що розташований далеко від Геда, трохи ближче до Бйорнстада, але на достатній віддалі від обох міст, щоб ніхто нічого не побачив. Вони починають цілуватися ще в коридорі. Коли чоловік прокидається наступного ранку, Беньї вже нема.
Чоловік знаходить свою книжку на підлозі, там, де випустив її з рук, між вхідними дверима і спальнею. Він перегортає сторінки й нарешті знаходить цитату, яку шукав: «Треба ще мати хаос у собі, щоб народити зірку, що танцюватиме».
Трохи далі звідти, на цвинтарі, стоїть молодий чоловік і запускає шайбу в надгробний камінь. У нього розбиті кісточки пальців, але всередині ще гірші рани. Алан Овіч мертвий, Кевін Ердаль, можна сказати, теж. Беньї — чоловік, який любить чоловіків і втрачає всіх, кого любить.
Складно вмістити в собі ще більше хаосу.
11
Любов неможливо виміряти, але це не заважає нам шукати нові способи, щоб таки спробувати. Мабуть, найпростішим критерієм є місце: чи багато місця я можу віддати людині, яку знаю зараз, щоб вона могла стати тією людиною, якою прагне бути?
Якось Міра зробила відважну спробу обговорити з Петером це питання, використовуючи хокейну термінологію: «Шлюб — це ніби хокейний сезон, любий, розумієш? Навіть найкраща команда не буває найкращою в кожному матчі, але вона все ж має достатній рівень, щоб виграти, навіть якщо погано грає. Те саме зі шлюбом: його оцінюють не за відпустками, коли ми п’ємо вино перед обідом і в нас фантастичний секс, а найбільшою нашою проблемою є трохи загарячий пісок і сонце, яке надто яскраво світить на екран, коли ми хочемо побавитися в гру на телефоні. Шлюб оцінюють за буднями, вдома, за нашим найнижчим рівнем, за тим, як ми розмовляємо одне з одним і як вирішуємо конфлікти».
Петер набурмосився, зробивши вигляд, ніби Міра збирається затіяти сварку, і запитав, чого вона «хоче». Міра відповіла, що хоче «дорослого обговорення наших проблем». Петер аж занадто довго роздумував, а тоді сказав: «Ну, для мене проблема в тому, що ти завжди залишаєш у пакеті пару крапель молока, а потім кладеш його до холодильника просто тому, що не хочеш прополоскати пакет і кинути його до паперового сміття». Міра лише витріщилася на Петера і запитала: «Ти вважаєш, що ЦЕ є найбільшою проблемою в нашому шлюбі?». Петер ображено пробурмотів: «То нащо було ЗАПИТУВАТИ, якщо ти просто хочеш розкритикувати мою відповідь?». Міра потерла скроні. Петер гримнув дверима і поїхав на хокейний матч. Не так уже й просто мати такі стосунки.
Сьогодні ввечері Міра сидить за кухонним столом. Вона бачила в газеті некролог з іменем свого чоловіка. На столі перед нею стоїть невідкоркована пляшка вина і два келихи. Міра прокручує на пальці обручку, оберт за обертом, ніби це гайка, яку вона намагається закрутити. Часом знімає її, просто щоб зрозуміти відчуття. Холод. На пальці відчувається холод, немовби шкіра в тому місці стала тоншою.