«Видіння! - зрозуміла я. - Є!»
- Що? - спитала я. - Що ти бачиш?
- Тільки не Сибір, - попрохав, дивлячись у небо Аскольд, - будь ласка, не Сибір.
- Бик, - сказав Михась, не розплющуючи очей.
- Що?! - з погрозою перепитав Аскольд.
- Ні, - Михась простягнув вперед руки, ніби намагаючись щось помацати, - бичача голова.
- А, ти в цьому сенсі… Ну, хоч не Сибір, - полегшено зітхнув Аскольд.
Михась розплющив очі, схопив якусь дровиняку й пожбурив нею в Аскольда. Той ледве встиг ухилитися.
- Ти що? - образився він.
- Кокорудки не було, - винувато усміхнувся Михась.
- Ах ти… - сказав Аскольд і замість продовження тиради схопився за якусь ломаку.
- Хлопці! - вкотре гаркнув на них Ринат. Аскольд ображено поглянув на нього, та ломаку покинув. Михась показав Аскольдові язика.
- Хлопці, - вже тихіше сказав Ринат, - ходімо.
Коли ми йшли з лісу (вів Михась, точніше, йшов знову попереду, та я була впевнена, що дорогу він знає), Аскольд поцікавився:
- Хлопці, а тепер що? Хтось може пригадати щось пов’язане з бичачою головою? Ні? Кльово! Може, у гуглі пошукаємо? Пошук за запитом «Бичача голова», га? А може, знову опитування?
- Ні, - відповів Ринат, - ніякого опитування. Спитаємо лише у однієї особи.
- У екстрасенса? - усміхнувся Аскольд.
- У Олени.
- А чому в Олени? - поцікавилася я.
- Бо вона нам ще ніяк не допомогла, а Михасеве видіння вказувало на неї. Не просто ж так…
- Кльово! - вкотре зрадів Аскольд. - А якщо нам бичача голова не допоможе, то і в неї щось питатимемо? Чорт!
Він послизнувся, аби не впасти, схопився за Рината. Михась озирнувся і з хитрющою посмішкою поцікавився:
- Що таке, Аскольде? Знов нога?
- Мало ти по мордяці отримав, - ображено повідомив йому Аскольд і додав, - свинюка.
Михась тихо засміявся.
Ми дісталися до воріт Олениного котеджу, коли було вже зовсім темно.
- Може, вона вже спить? - чомусь пошепки спитав Аскольд.
- Зараз перевіримо, - посміхнувся Михась і натиснув кнопку.
Вона відповіла майже одразу. Точніше, втомлено спитала:
- Знову ви?
- Не спить, - прошепотів Михась і штурхнув Аскольда, - давай!
- Знову, - сказав Аскольд, ображено зиркнувши на Михася, - ви не підкажете нам ще одну річ…
- Може, нехай вам охорона підкаже? - холодно спитала вона. Ми її дратували. Аскольд знову зиркнув на Михася й швидко попросив:
- Не треба охорони, - злякався за охорону, - одне запитання, і ми підемо.
- Ну? - спитала вона.
Аскольд зітхнув, невпевнено озирнувся на нас. Йому випала честь поставити запитання, у відповідь на яке він сам довго сміявся б.
- Ну? - нетерпляче повторила вона.
- Е… - сказав Аскольд, - ну… таке питання… ви не знаєте, де у ваших краях можна знайти… е… бичачу голову?
- Бичачу голову? - перепитала вона. - А може, вам краще лікаря знайти?
Динаміки клацнули - вона відімкнулася. Ринат зітхнув, озирнувся на Михася.
- Відійдіть, - попрохав той. Його очі вже налилися темним світлом, обличчя побілішало. Ми послухалися (я навіть не відійшла - відскочила).
Михась викинув вперед руку - і ворота, здоровезна залізна брама, просто впали.
- За мною, - скомандував Михась. І пішов всередину.
З дверей жовтого будинку нам назустріч уже бігли сходами два чоловіки, дістаючи щось з-за поясів. Зброя, зрозуміла я. Дістати не встигли. Михась махнув рукою, ніби відганяючи муху - одного знесло на декілька метрів убік, махнув ще раз, ніби штовхаючи щось уперед - другий залетів назад у будинок.
Ми вже майже підійшли до будинку, коли нам назустріч вибігла жінка у довгому халаті. Немолода, проте дуже приваблива. І дуже сердита. Михась не уповільнив ходи - йшов просто до неї.
- Що ви робите? - скрикнула вона.
- Олена? - спитав він.
- Хто ти такий?! - майже заверещала вона.
Він зупинився за декілька кроків від неї. Спитав:
- Що ви можете повідомити нам про бичачу голову?
- Де моя охорона?! - вона не почула його. - Що ви зробили з воротами?! Ви хоч знаєте, хто я?!
- Охорона жива, ворота поламали, ви - коханка Олексія Горіна, - з холодною усмішкою відповів на всі запитання Михась.
- Що вам треба?! - вже зовсім істерично заверещала вона. І тоді вперед вийшов Ринат. Обережно відсторонив Михася. Сказав:
- Пані Олено, пробачте нашу нечемність, але нам справді дуже потрібна ваша допомога. Ви не зовсім вірно зрозуміли наші наміри. Нам потрібна відповідь на одне питання, й ми підемо.
- Про бичачу голову? - Ринат, здається, заспокоїв її.
Вона вже не намагалася влаштувати істерику, вже знову увійшла у роль хазяйки життя й навіть спромоглася холодно усміхнутися. - Я не можу вам на нього відповісти. Але це не привід ламати ворота і вдиратися отак…