Капітан побліднув:
— Гекса? Я не знав, що він гекса. Він…
— Ні-ні, — залепетав переписувач. — Він у рабстві в моєї сім’ї майже вісім років… Змалку… Він не може бути гекса, у мене є купча, там сказано — «походить з лісового краю»!
Пасажири й команда, наставивши вуха, підбирались усе ближче. Назрівав скандал; ремісники перезирались, матроси супились, решта відверто цікавилися, занудьгувавши без розваг за довгий час подорожі.
Не слухаючи переписувача, митник звернувся до капітана:
— Ваш корабель не ввійде в гавань, поки на борту перебуває гекса.
Пасажири загомоніли. Митникові слова передавали далі, тим, хто не розчув. Розвага загрожувала обернутися на біду.
— Даруйте… — капітан тепер почервонів; він зовсім не був таким досвідченим морським пластуном, яким хотів здаватись. І якщо з бурею у відкритому морі йому випадало змагатись, то непорозуміння з митницею Мірте було устократ небезпечніше.
— Або ви розвертаєтеся і йдете, — підніс голос митник, — або сплачуєте стоянку на рейді — чотири тисячі монет за годину. Гей, ви закінчили?
Його помічники знов показались на палубі й по черзі записали щось у принесену на борт книгу. Діставши ствердну відповідь, митник поглянув на сонце:
— Час огляду вийшов, тепер починається час затримки. Розрахуєтесь ви, капітане, потім зможете позвати до суду пасажира, який протягнув на борт напівкровку… Якщо вам удасться, звісно, вибити з нього хоч копійку, — митник осміхнувся. — Отже, ви розвертаєтесь?
— Ми не можемо! — крикнув хтось із натовпу пасажирів. — Це… це нечувано! Я заплатив за квиток!
— Ми всі заплатили, — плачливим голосом підхопила огрядна пані. — Нас із сестрою зустрічають… сьогодні в порту… В ім’я Імператора, ми не можемо піти!
Митник зиркнув на неї, але нічого не сказав. Купець, що стояв поряд, повідомив пані впівголоса:
— Імператором тут не присягаються.
— Ми не можемо піти. — Капітан говорив уривисто й глухо, так уразила його несподівана біда, що сталась при самому кінці подорожі. — У нас майже вийшли… запаси прісної води.
— Мені не потрібен клопіт про вашу воду. — Митник попрямував до драбини, по якій уже спускалися його підлеглі. — Моя вам проста порада: скиньте гекса за борт і входьте в порт.
Хлопчисько й досі стояв обіч від усіх. Невтямки було, розуміє він чи ні, через що така веремія. Не схоже, щоб його знічували погляди — лихі, відверто неприязні, іноді бридливі.
— Скільки можна чекати! — закричала огрядна пані. — Скиньте його за борт, нарешті! Ви ж бачите — іншої ради нема, інакше нас не пустять!
Переписувач виступив наперед. Губи в нього тряслися.
— Панове, я розумію ваше обурення… Я сам, я не знав… але, панове, це ж моя власність… Він знаряддя моєї праці, дуже цінне, важливе… Він джерело моїх прибутків! Він дуже дорого коштує, хто мені відшкодує?!
— А хто мені відшкодує простій на рейді?! — гаркнув капітан.
— Ви поставили нас усіх у жахливе становище, — завважив купець. — Хто винен, як не ваша недбалість? Усім відомо, що гекса та їхніх напівкровок не пускають у Мірте!
— Заждіть, — переписувач кинувся за митником, готовий був схопити його за рукав, але в останню мить утримався. — Заждіть… Я можу заплатити штраф. Ми ж люди, домовмося… Я відпливу з ним сьогодні ж, я тільки пересяду на інший корабель!
— Ані ногою. — Митник узявся за дужку, до якої кріпилась драбина. — Гекса не опоганить Мірте ані диханням, ані доторком, ані гидким випорожненням своїм. Викидайте за борт — або корабель не пройде.
Пасажири говорили вже на повний голос, і, здавалось, жоден не чує іншого.
— Але що ж мені робити, — переписувач кусав губи. — Це… головне моє добро, цей раб! Він… у нього дивовижна пам’ять на букви та знаки, він переписує книги з нечуваною швидкістю, без нього я зубожію!
— Ваша справа, — митник поставив ногу на сходинку. — Гей, капітане, хвилина на роздуми.
— Та що тут думати! — закричав старший із ремісників, бородатий ювелір. — У мене контракт у Мірте, хто за мене заплатить неустойку?!
— Може, човен, — бурмотів блідий, як лід, переписувач. — Може, спустити човен… Він переписує по цілій книзі за три ночі!
— Доведеться тобі самому потрудитися, — сказав ювелір і сплюнув за борт. — Руки не відпадуть!
Капітан, стиснувши зуби, ішов по палубі, переступаючи через кодоли, кинуті кимось вузли, — ішов до хлопчиська.
Той відступив.
— Добре плаваєш? — похмуро спитав капітан.