Він навіть заснув — за кілька хвилин до того, як по нього прийшли. І ось тепер стояв на напівкруглому балконі, боячись повірити цій удачі. Володар відпустив варту, вони зостались удвох, і руки в Розвіяра вільні, а володар не дивиться на нього. Сидить, уторопивши очі на гори, немов забувши про бранця…
— Не здумай стрибати на мене. Помреш тяжко.
Розвіяр ледь здригнувся. Щоб перевершити цю людину, щоб захопити його розполохом, знадобиться вся Розвіярова воля та хитрість.
І він примусив себе розслабити аж до тремтіння напружені м’язи.
— Учора ти не був таким лютим, — сказав володар. — Тобі було досить самого життя, навіть не свободи. Тепер ти передумав?
— Ні.
— Дуже добре. Скажи: звідки ти знаєш про личинок вогнянки? Звідки ти знаєш, якщо навіть серед моїх людей з цією таємницею звірені тільки найнадійніші?
Розвіяр уривано зітхнув.
— І не думай брехати, — уривчасто кинув володар. — Раби шепотілись у темниці? Чи наглядачі?
— «Коли трісне шкаралупа — вийде вогняний звір на свободу, і стане служити тобі три дні й три ночі, скоряючись словам і бажанням, — вимовив Розвіяр. — Його не вражає ні стріла, ні клинок, з твоєї волі уб’є й одного ворога, і сотню. А за мить перед тим, як вийдуть три дні й три ночі, звели йому кинутись у воду — тоді він згине…»
Неуважний володарів погляд зібрався в точку, як світло в скляній лінзі. Розвіяр дивився йому в очі, стараючись не кліпати.
— «Повчальне казання про людей, звірів та інших тварей», — сказав володар із дивним притиском. — Ти умієш читати?
— Я переписувач книг… був.
— Цікаво. — Володар сів рівніше, сплів на коліні довгі жовтуваті пальці. — Ось користь освіти… Як сталося, що ти перестав бути переписувачем?
— Я з дитинства був рабом в одного письменного пана на ім’я Агль. Він вирішив заробити переписуванням у Мірте…
Розвіяр говорив, долаючи хрипоту. Болюче відкашлювався й продовжував розповідати. Володар слухав, очі його горіли все яскравіше, шрам поперек губів ставав темнішим і помітнішим.
— Ти гекса?
— Наполовину… Так кажуть.
— Та й дурень був твій колишній хазяїн… Кажи далі.
Розвіяр розповів усе не ховаючись. Не згадав тільки про замовляння, якого навчив його старий на острові під маяком.
Володар довго мовчав. Тінь, що прикривала балкон, відсунулась, на поруччя впав промінь, і воно зайнялося — мідяне, до блиску відполіроване, кругле поруччя.
— Тобі коли-небудь давали «солодкого молока»?
Розвіяр здригнувся. Питання поставлено побіжно, немов мимохідь, але думка про «солодке молоко» була куди огидніша, аніж найжорстокіший смертний вирок.
— Це вихід для тебе, — сказав володар з несподіваною м’якістю. — Після того, що ти скоїв… Адже в замку не сліпці. Поповзе поголоска. У багатьох народиться страшна спокуса. Як мені бути з моїми людьми, які бачили, як ти командував личинкою?
— Ні. Я не хотів. Я…
— Доведеться потроїти охорону великої печі, — немов міркуючи, продовжував володар. — У мене багато їх, цих личинок у яйцях. Коли занадто дозоляють звіруїни чи інші вороги, я просто розбиваю шкаралупу. Але як тепер довірити ці яйця рабам-носильникам? Чи вартівникам, що стали на службу за гроші?
— У мене не було іншого виходу!
— Був. Мовчки померти, як учинив би на твоєму місці будь-який інший раб, не такий освічений… не такий кмітливий. Правильно було б улаштувати публічну страту… на науку. Але я обіцяв тобі життя, і я додержу слова. Ти вип’єш «солодкого молока» і поїдеш у Фер, де тебе заново продадуть.
Розвіяр кинувся не роздумуючи.
Між ним і володарем було п’ять кроків. Розвіяр стрибнув і схибив, спіткнувся об виставлену ногу, утратив рівновагу, його жбурнули до поруччя. Мідь уп’ялась у ребра, страшна сила навалилася згори, холодні пальці здушили горло. Смикаючись і хриплячи, Розвіяр устиг побачити, як володар притримує вільною рукою захитану триногу з далекоглядною трубою.
— Я казав тобі, що помреш тяжко?
Розвіяр спробував перевалитись через поруччя. Він задумав це з самого початку й хотів потягнути з собою володаря; не вдалось. Хватка на горлі стислась міцніше.
Тупіт варти, тривожний, старанний, увірвався на балкон і змовк. Мабуть, володар жестом велів охоронцям вийти, тому що кроки одразу зазвучали знов, віддаляючись.